Під кінець другого року повномасштабної війни українські біженці в Європі постають перед тяжким вибором – повертатися на батьківщину, де вирує війна, якій не видно кінця, чи остаточно пускати коріння на чужині.
Про це пише The New York Times у великій статті, присвяченій долі українських біженців.
“Серце каже повернутися назад. Але я хочу найкращого майбутнього для своєї дочки”, – пояснює цю дилему 37-річна Ірина Хомич, що зараз перебуває в Німеччині зі своєю 8-річною донькою.
Попри те, що останнім часом у громадській думці в європейських країнах зростає негатив щодо іммігрантів, прийом саме українців навпаки місцева влада вважає успіхом. Наприклад, у Німеччині заявили про бажання запропонувати українським біженцям довгострокове майбутнє в країні без прив’язки до подій в самій Україні.
Для самих біженців Європа досі не стала новим домом у повній мірі. У Німеччині лише один з п’яти українців знайшов роботу. Часто цьому стає на заваді німецька ж бюрократія: якщо ти проживаєш у тимчасовому помешканні для біженців і не маєш “приватної” адреси, твою дитину не візьмуть до школи, а залишити її без нагляду неможна, найняти няньку – дорого. Переїхати в орендоване житло теж можуть дозволити собі далеко не усі – знову ж таки дорого.
Але попри це поступово стає усе більше тих, хто розглядає Європу як свій новий дім. NYT наводить приклад 25-річної Валерії Михайлової. Жінка сама родом з Донецька і побачила війну ще у підлітковому віці. Зараз вона в Німеччині зі своєю 8-річною донькою та бойфрендом-мароканцем, якого зустріла в Харкові. Тепер пара має намір відкрити власну кондитерську в Берліні.
“Я дуже-дуже сумую за Україною, але я починаю проживати свою молодість”, – каже жінка.
Мер німецького міста Фрайбург, яке прийняло більше українських біженців ніж уся Франція, розповів, що після покращення стратегічної ситуації для України на фронті в минулому році багато українців поїхало додому, але чимало лишилися.
“Перші 8, 10, 12 місяців вони більше чекали і думали: “Потім ми повернемося, ми побудуємо нову Україну після війни”. Але зараз вони вивчають німецьку мову і шукають роботу”, — сказав мер Фрайбурга Мартін Горн.
Він визнав важкий емоційний вибір, пов’язаний із рішенням залишитися, але сказав, що з точки зору міста українці стали активом, здатним заповнити дефіцит роботи в місті.
“Вони нам потрібні”, — сказав він.
