Війна Росії проти України та конфлікт навколо Ірану більше не існують як дві ізольовані кризи. Обмін технологіями, морські маршрути постачання, удари по суднах і військова співпраця поступово з’єднують європейський та близькосхідний театри бойових дій. Про це пише Neue Zürcher Zeitung, ставлячи питання, чи може така взаємозалежність привести світ до значно масштабнішого протистояння.
Іран став фактичним учасником російсько-української війни після того, як почав масово постачати Росії ударні безпілотники. Згодом Москва локалізувала виробництво їхніх аналогів і продовжила поглиблювати військову співпрацю з Тегераном. Україна тривалий час не завдавала ударів по іранських об’єктах, однак атаки на маршрути, якими між Іраном і Росією могли перевозитися військові вантажі, наблизили Київ і Тегеран до прямої конфронтації.
Хоча українські та іранські дипломати заявляли про намір уникнути подальшої ескалації, в Ірані вже звучать погрози завдати удару по Україні. Зокрема, близький до Корпусу вартових ісламської революції телевізійний експерт припустив можливість запуску по Києву десятків ракет.
Його твердження про те, що більшість таких ракет нібито досягне цілей, є оцінкою пропагандистського коментатора, а не підтвердженим військовим прогнозом. Іран справді має ракети, теоретично здатні долетіти до України, однак їхня точність, надійність і здатність подолати українську ППО залишаються предметом дискусій серед військових експертів.
Паралельно Україна допомагає країнам Перської затоки протидіяти іранським дронам. Київ ділиться досвідом перехоплення «Шахедів», пропонує власні безпілотники та направляє фахівців для підготовки систем протидії масованим атакам. Таким чином, український досвід, отриманий у війні з Росією, вже використовується безпосередньо проти іранських озброєнь на Близькому Сході.
Каспійське море перетворюється на новий фронт
Особливу роль у зближенні двох конфліктів відіграє Каспійське море. Воно стало одним із ключових маршрутів між Росією та Іраном, яким можуть перевозитися військові вантажі, технології та товари для обходу санкцій.
Українські дрони вже атакували в Каспійському регіоні судна, нафтову інфраструктуру та об’єкти, пов’язані з російсько-іранською логістикою. Раніше удари по іранських військових об’єктах на каспійському узбережжі завдавав і Ізраїль. У результаті внутрішнє море, яке ще недавно сприймалося як відносно безпечний тил, поступово стає зоною активних бойових дій.
Для Ірану цей маршрут набув особливого значення через бойові дії та обмеження судноплавства в Перській затоці. Для Росії він важливий як прямий канал зв’язку з Тегераном і Центральною Азією. Саме тому подальші удари в Каспійському морі можуть мати наслідки далеко за межами самого регіону.
Війна виходить у Чорне та Червоне моря
Одночасно загострюється ситуація в Чорному морі. Росія посилює атаки на українські порти, судна та експортну інфраструктуру, тоді як Україна б’є по російських військових кораблях, нафтових танкерах і логістичних маршрутах.
У Перській затоці Іран атакує американські об’єкти та судноплавство, а Ормузька протока залишається одним із головних осередків глобального ризику. Іранські ракети й дрони вже застосовувалися проти військових та інфраструктурних цілей у кількох державах регіону.
Подальше розширення війни може зачепити й Червоне море, де діють єменські хусити. У такому разі конфлікти охоплюватимуть одразу кілька ключових морських торговельних артерій — Чорне море, Каспій, Перську затоку, Ормузьку протоку та Червоне море.
Чи формується велика війна без єдиного задуму
Головна небезпека, про яку пише NZZ, полягає не обов’язково в тому, що хтось свідомо планує світову війну. Значно реальнішим є сценарій поступового втягування держав через союзи, помсту, військові поставки та взаємні удари.
Росія допомагає Ірану, Іран постачає озброєння Росії, Україна підтримує противників Тегерана, а США та їхні союзники одночасно залучені до подій у Європі й Перській затоці. Кожен окремий крок може здаватися обмеженим, але разом вони формують дедалі щільнішу систему взаємопов’язаних воєн.
Джерело: Neue Zürcher Zeitung; додатково — The Wall Street Journal, профільні військові та регіональні джерела.
