Коли воїн повертається до рідного краю на щиті, земляки зустрічають траурний кортеж живим коридором, часто стаючи на коліна перед процесією.
Традиція вживати саме цей фразеологізм запроваджена в червні 2022 року і підтримана Генштабом ЗСУ 11 серпня того ж року, пише АрміяInform.
Зазначається, що ця традиція сягає ще козацьких часів. Вважається, що під час похорону бойових побратимів козаки ставали на ліве коліно та піднімали шаблі — це був символ шани перед людьми, які віддали своє життя за волю України. Окрім військового супроводу, козаки мали традицію проводжати полеглого передзвоном церковних дзвонів та палити з гармат і рушниць.
Український військовий церемоніал поховання
2 липня 2021 року Верховна Рада України затвердила новий військовий церемоніал поховання, основою якого став як український історичний досвід (козацький та часів Визвольних змагань початку ХХ століття), так і сучасний закордонний (зокрема, ритуали армій США, Ізраїлю, Польщі, Туреччини й Бельгії).
Тож, сучасний військовий церемоніал поховання спирається і на давні національні традиції, і на вимоги теперішнього часу. Головна місія ритуалу — гідне вшанування загиблого захисника, віддання йому належних військових почестей у такий спосіб, аби його рідні й місцева громада розуміли, що ховають не когось пересічного, а людину, завдяки якій існує держава Україна. Щоб незалежно від кількості людей, які прийшли проводжати воїна в останню путь, від заможності родини і місця, де відбувається поховання, ритуал ретельно виконувався, належно вшановуючи пам’ять Воїна, який віддав життя за Батьківщину. Військово-поховальний церемоніал — це привілей, який насамперед поширюється на загиблих захисників України і військовослужбовців, які раніше брали участь у захисті незалежності й територіальної цілісності України.
Церемоніал налічує кілька частин — транспортування, прощання (вшанування) і поховання. Організовує його проведення командир (начальник) військової частини, начальник гарнізону, керівник ТЦК СП або керівник місцевої влади за місцем поховання такої особи.
Зокрема, організатор забезпечує й участь почту для проведення військового поховального ритуалу. Почет становлять керівник, розпорядник, сурмач і барабанщик (або військовий оркестр), почесна варта (до 30 військовослужбовців), поховальна група (до 8 військовослужбовців), салютне відділення (до 6 військовослужбовців), прапороносна група з Державним Прапором України з жалобною стрічкою та прапороносна група з прапором Збройних Сил України (іншого військового формування тощо).
Посадові особи органів місцевого самоврядування зобов’язані всіляко сприяти організації церемоніалу, а підрозділи Національної поліції України у разі потреби забезпечувати перекриття руху транспортних засобів на ділянках доріг під час руху поховального кортежу.
Прощання
Під час прощання з обох боків у голові труни виставляються двоє чатових з числа почесної варти та прапороносні групи.
За труною, рівновіддалено від чатових, встановлюється мольберт із портретом загиблого військовослужбовця. Ліворуч від мольберта на окремій підставці розміщуються подушечки для нагород.
Церемоніалом передбачено участь у прощанні та похованні духовної особи. Ритуал умовно розділено на військову та релігійну частини. На похороні військових часто можна побачити кількох священиків. Адже українці здавна вважали, чим більше людей молитиметься на похоронах, тим легше буде душі.
Також після подій Революції Гідності поширилася традиція відспівування загиблих на площах міст. Тому часто прощання відбувається не в культовій споруді, а просто неба.
Поховання
На місці поховання почет, крім поховальної групи, шикується фронтом до могили на відстані 5–20 метрів від неї.
Труну проносять у тиші до місця поховання та за наказом керівника почту встановлюють на спусковий механізм, а за його відсутності — на спеціальні підставки для труни. Поховальна група знімає з труни Державний Прапор України та розгортає його над нею.
Салютна команда салютує трьома залпами холостими патронами. З першим залпом салюту барабанщик та сурмач виконують сигнал № 2 для віддання військових почестей «Шана».
Поховальна група складає Державний Прапор України. Керівник почту приймає його, підходить до родича чи іншої близької особи та вручає Державний Прапор України зі словами: «Від імені Президента України — Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України прошу прийняти цей прапор як символ держави, якій вірно і до кінця служив Ваш чоловік (дружина/син/донька/брат/сестра/батько/мати/рідний)».
До речі, церемонії з Державним Прапором — це зовсім новий елемент поховального ритуалу, якого раніше не було в Україні. Проте він типовий для більшості країн НАТО.
В Україні атрибутами церемоній також часто є червоно-чорний стяг, червона китайка — тканина, в яку за козацьким звичаєм загортали тіло померлого, та військові шеврони, які кладуть у труну або залишають на могилі спочилого.
Поминання
Неділя після Великодня в Православній і Греко-католицьких церквах розпочинає провідний тиждень, під час якого відбуваються поминки за померлими.
У поминальні дні духовенство та віряни підносять молитви за упокій душ полеглих захисників України й цивільних жертв війни. Звучать цього тижня також молитви за живих захисників Батьківщини, за людей, які вимушено залишили свої домівки, рятуючись від війни.
Проте це не єдиний час, коли можна і треба поминати померлих. Могили військових на цвинтарях зазвичай найбільш відвідувані. До них приходять помолитися й віддати шану і в інший час.
Наприклад, у Львові на Марсовому полі заупокійні молебні відбуваються кожної останньої суботи місяця.
Також своєрідною формою вшанування і поминання є саджання дерев — як окремих рослин, так і цілих алей пам’яті. Наші пращури вірили, що душі померлих живуть у деревах.
Як колись, так і зараз, смерть на полі бою за свою державу є виявом найбільшого подвигу, найвищої жертовності. Адже воїни — це люди, які ставлять Батьківщину понад власне життя.
