Рівно 80 років тому, 22 червня 1941 року, для України та українців розпочалася Друга світова війна. Цей день увійшов в календар як день скорботи та вшанування пам’яті жертв війни в Україні.
На світанку 22 червня нацистська Німеччина без офіційного оголошення війни завдала перші масовані артилерійські та авіаційні удари по території України, Білорусі та країн Балтії. Це були ключові стратегічні об’єкти в Києві, Житомирі, Севастополі. Під ворожими бомбами опинилися також Брест, Гродно, Ліда, Кобрин, Слонім, Барановичі, Шяуляй, Вільнюс, Каунас та інші міста.
Цей день пам’яті, покликаний нагадати про десятки мільйонів людей, які загинули у Другій світовій війні: мільйонів солдатів, яких нацистські та фашистські лідери зіштовхнули один з одним, але ще більше — мирних жителів, які гинули під бомбами, від хвороб та від голоду.
Слід зазначити, що Україна була епіцентром бойових дій. І не тільки серед колишніх радянських республік, а й з усіх країн світу зазнала найбільших втрат за роки тієї війни.
За даними українських істориків, у Другій світовій війні українці зазнали людських втрат більші, ніж Велика Британія, Канада, США та Франція разом узяті. За різними оцінками, в нашій країні загинуло від 8 до 10 мільйонів осіб, з них цивільного населення близько 5 млн, 2,2 мільйона було вивезено на примусові роботи до нацистської Німеччини, 10 мільйонів втратило притулок. На цілковиті руїни перетворилося понад 700 міст та селищ міського типу, майже 30 тисяч сіл.
Сьогодні Україна знову зазнає військового вторгнення, на сході країни гинуть наші солдати та цивільне населення. І прагнення українського народу до миру стає як ніколи актуальним. Українці чинять опір агресії, але, як і у випадку з нацизмом у середині XX століття, протидіяти потрібно, об’єднавши сили всього прогресивного людства. Єдність перед обличчям хижого ворога має стати усвідомленою необхідністю та є запорукою перемоги України.
Редакція «Патріоту Донбасу» разом з усім світом низько вклоняється та висловлює слова щирої вдячності всім ветеранам Другої світової війни за їхній безсмертний подвиг. І глибоко сумує за полеглими на полях битв, за закатованими у концтаборах та загиблими від голоду та ран. Ми вдячні тим, хто, не шкодуючи себе, працював в тилу, «підіймав» українські міста та села з руїн і попелу».
СУМУЄМО! ПАМ’ЯТАЄМО! ПЕРЕМАГАЄМО!
