У Рідківцях Чернівецької області друзі полеглого на війні Дмитра Грабка заснували футбольний турнір. Зіграли його у День народження Дмитра — хлопцю мало виповнитись 26 років. До повномасштабного вторгнення він був воротарем футбольного клубу "Рідківці" та тренував дітей.
Про це повідомляє Суспільне.
Дмитро загинув місяць тому під Бахмутом. Російська ракета поцілила в автівку, якою він повертався з бойового завдання. Військовий був розвідником, керував дронами. Відтепер, щоб віддати шану другові, у селі будуть щороку влаштовувати футбольні змагання та запрошувати команди, у яких грав Дмитро.
У селі Дмитра пригадують як завжди усміхненого хлопця, який мав багато друзів.
"У нього дійсно дуже багато друзів було, дуже. Він казав: "Тату, ви не уявляєте, скільки у мене друзів є". І це правда. Я всіх цих друзів всіх побачив на похороні у нього. Усі прийшли, щоб провести його в останню дорогу", — каже батько Дмитра Василь.
До повномасштабного вторгнення Дмитро жив іншими планами — хотів відкрити шиномонтаж, розповідає батько.
"Він працював на шиномонтажі й був дуже трудолюбивим хлопцем. Він усе міг зробити, що йому в руки потрапляло. Ті люди, які вчилися, місяць не могли те, що він за два дні", — каже батько.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Дмитро зідзвонювався з друзями зі строкової служби. Хлопець розповідав їм, що двічі ходив у військкомат й з третього разу його зарахували інструктором у лави Національної гвардії України. Торік з квітня Дмитро охороняв державні установи, а потім вирішив добровільно піти на фронт.
"Він сказав, що відсиджуватися не буде і не хоче, тому що кожні батьки, які мають сина, дорожать ним. І він також хоче йти захищати. Я не знаю, коли точно він пішов на війну, бо він нічого не хотів казати. Він пройшов ротацію, а я навіть і не знав. Казав: "Ми під Києвом стоїмо, все нормально". Син прожив дуже коротке життя, але дуже якісне. Бо зробив більше, як я за своє життя", — каже батько Дмитра Василь.
За словами побратимів, ракета влучила в авто, коли вони поверталися з бойового завдання. З шістьох хлопців троє загинули.
"Ми знали, що його немає, але ми все одно не вірили, бо була інформація, що троє живих. У нього було велике татуювання на руці. Я ще йому казав: "Діма, нащо ти це зробив, ти ж татуювання ніколи не любив". А він казав: "Тату, хай воно буде". І от по цьому татуюванню ми його і впізнали", — каже батько.
Зараз сестра одягає речі брата у пам'ять про нього. На футбольний турнір прийшла в його футболці та кепці.
"Він завжди казав: "Машка, ти чого мої речі береш?". Навіть сьогодні, коли я це одягала, я чекала, що мені хтось скаже: "Машка, ти чого взяла мої речі". Дуже мені його не вистачає, дуже. Торік йому подарували цю футболку і це вже буде мій талісман, оберіг. Знаєте, є речі, з якими ти не можеш поділитися чи з чоловіком, чи з батьками, а з ним завжди могла усім поділитися. І він був основною моєю підтримкою в останній період", — розповідає сестра.
За словами друга Дмитра Віктора Сорочана, гравці команди після похорону Дмитра вирішили започаткувати щорічний турнір у День народження друга. Цьогоріч у турнірі грали команди сіл Рідківці, Магали, Національної гвардії України та Чорнівки-Садгори.
Також гравці клубу зробили традицією йти на цвинтар після кожної гри.
"Словами не можна передати, дуже добра людина була. Хто б до нього не звернувся — він всім старався допомогти, чим міг. Навіть було, що він зламав ногу на футболі. Там потрібно було з дітьми у нас залишитися, то він казав: "Давайте я залишусь". І приходив до нас, сидів з дітьми навіть з гіпсом", — каже Віктор.
Дмитро був одним з кращих воротарів, амбіційним, розповідає тренер Віталій Сорочан. Любив тренувати дітей, також набирав групу й тренував безплатно у вільний від роботи час.
"У перші дні він добровольцем пішов у нацгвардію, бо раніше там служив. Вони базувалися тут, і от його друзі, з якими він служив, зараз також грали тут футбол. Ми з ним буквально зустрічалися у перших числах травня на передовій, були у нас плани приїхати й разом зіграти тут футбол. На жаль, не судилось нам зіграти вже", — каже Сорочан.
Тепер сестра Дмитра хоче, аби її син був схожий на брата — передати йому бажання свободи, справедливості, цілеспрямованості, які мав Дмитро.
