У Туреччині стрімко загострюється внутрішньополітична ситуація. На тлі економічних проблем, боротьби за владу та конфлікту між президентом Реджепом Таїпом Ердоганом і головною опозицією країна переживає одну з найсерйозніших політичних криз за останні роки. Центром протистояння стала найбільша опозиційна сила — Республіканська народна партія (CHP).
Головним каталізатором кризи стало рішення турецького суду, який анулював результати партійного з’їзду CHP 2023 року, де новим лідером був обраний Озгюр Озель. Суд повернув на посаду колишнього голову партії Кемаля Киличдароглу, який раніше програв президентські вибори Ердогану. Опозиція назвала це «судовим переворотом» і звинуватила владу у спробі розколоти та послабити єдину реальну альтернативу чинному президенту.
Ситуація швидко вийшла за межі юридичної суперечки. Поліція увійшла до штаб-квартири CHP в Анкарі, застосувавши силу, сльозогінний газ та гумові кулі проти прихильників партії, які намагалися заблокувати доступ до будівлі. Тисячі людей вийшли на вулиці Стамбула та Анкари на підтримку опозиції, а керівництво CHP заявило, що не визнає судового рішення.
Окремим символом кризи залишається справа мера Стамбула Екрема Імамоглу — головного політичного суперника Ердогана, якого багато хто вважав потенційним кандидатом у президенти. У березні 2025 року його заарештували за звинуваченнями у корупції, шпигунстві та підтримці тероризму. Опозиція, Європарламент і правозахисні організації вважають справу політично мотивованою та спрямованою на усунення найсильнішого конкурента чинної влади. Попри ув’язнення, Імамоглу залишається надзвичайно популярним серед прихильників опозиції.
Після арешту Імамоглу Туреччину вже охоплювали наймасштабніші протести з часів парку Гезі. Влада тимчасово обмежувала соцмережі, перекривала дороги та забороняла масові зібрання. Тепер, після удару по CHP, ризик нового вибуху протестів знову різко зріс. Особливо це стосується Стамбула, Анкари та великих університетських міст, де підтримка опозиції традиційно висока.
На цьому тлі Ердоган одночасно намагається стабілізувати ситуацію через курдське питання. У Туреччині тривають складні переговори щодо можливого завершення багаторічного конфлікту з Робітничою партією Курдистану (PKK), однак цей процес викликає сильний спротив турецьких націоналістів, які є важливою частиною електоральної бази президента.
Попри те, що наступні президентські вибори формально заплановані на 2028 рік, дедалі більше аналітиків допускають сценарій дострокових виборів або ще жорсткішого політичного протистояння. Для багатьох турків питання вже стоїть не лише про владу, а про майбутнє самої турецької демократії.
