Про проблеми зниклих безвісти, проблеми військових полонених розмовляли з Аллою Макух, керівником ГО «Берегиня», та Людмилою Карповою, чий син зник під Іловайськом і досі не знайдений.
Син Алли Макух був звільнений з полону у 2016 році. Але є досить багато родин, у яких є рідні, чия доля досі не визначена й вони вважаються зниклими безвісти. Найбільше таких військових було під час Іловайської трагедії, коли росіяни вдерлися на територію України. Доля деяких людей досі не визначена офіційно. Навіть ті учасники війни з РФ , які точно потрапили у полон, досі не знаходяться у списках на обмін через протидію окупаційної адміністрації.
Ось що каже пані Алла:
«Ми розуміємо, що багато з тих, хто вважається зниклим безвісти, у реальності загиблі. Але є фото та відеодокази того, що хлопці потрапили у полон. Де вони зараз знаходяться, та сторона не підтверджує».
При СБУ є Центр з визволення та пошуку зниклих безвісти, але зараз вони не займаються пошуком зниклих безвісти. Наразі створена комісія з пошуку таких осіб, але вона досі не працює. Комісія зараз просто на папері, – розказує Алла Макух.
А скільки зараз зниклих?
Зараз зниклих безвісти приблизно 60 військових. По 10 особам вже є чітке розуміння де вони знаходяться у Донецьку, Луганську. Наприклад у колонії №32. Вони навіть іноді телефонують родинам.
Їх там утримують по якомусь обвинуваченню чи як військовополонених?
Військовополонених там немає.
Так звані судові вироки в них є?
Є. Мій син був у полоні. Його звільнили у 2016 році, а ті хлопці, які з ним потрапили у полон, ще там залишилися. Потім їх звільнили у 2017 році і їм усім видали, типу, ухвалений вирок. У них у всіх були строки ув’язнення. Потім їм видали документи, що їх нібито помилували.
Найбільш давній випадок, коли людина зникла безвісти?
2014 рік. В нас є інформація по трьох волонтерах, які розвозили допомогу по українських блокпостах. Вони зникли у червні 2014 року, потрапили у полон вчотирьох. Потім жінку-волонтера звільнили, а троє хлопців залишилися у полоні. Де вони зараз невідомо. По одній інформації їх розстріляли, по іншій відрубали руки. Хтось їх бачив з розбитими головами. Але ніякої конкретики немає.
Далі розповідь про полонених під час Іловайської трагедії
Є військові, які потрапили у полон, ще до того, як російські війська під час Іловайська увійшли на територію України. Є відео російських ЗМІ від 2 вересня, де хлопці сидіть на поляні, й досить багато матусь впізнали своїх рідних. В нас є мама, яка не знає де її син знаходиться. Його медичну картку волонтери знайшли у лікарні Донецька, де було зазначено, що він переведений до Ростова-на-Дону. У 2016 році на неї виходив якийсь волонтер і казав, що бачив її сина у полоні, і називав кличку собаки. Він просив передати мамі, що він жив і що собаку звуть отак. Щоб мама розуміла, що це я. Потім їй передавали, що він знаходиться у копанках у Луганській області і що, його можуть відправити на Північний Кавказ.
Виявилося, що навіть коли вдається точно встановити, що людина жива і знаходиться у полоні, окупаційна адміністрація не підтверджує цього і не вносить нікого до списків на обмін, каже пані Алла:
«Хлопці телефонують з полону, а та сторона не підтверджує їх присутність у полоні»
Окупаційна влада не дає доступу до полонених ні Червоному хресту, ні представникам ООН, ні ОБСЄ, – розповідає волонтер
Представників міжнародних організацій допускають тільки до тих, про кого відомо, що він знаходиться у полоні?
Так. Їх взагалі нікуди не допускають. Був випадок, коли місія ОБСЄ склала звіт про тортури, щодо наших хлопців по історіям хлопців, які вже вийшли з полону. Після цього ОБСЄ взагалі перестали туди пускати.
Після Дебальцевого є дві родини, де є зниклі безвісти, по Іловайську – це близько 50 військових, доля яких ще не встановлена.
Про спілкування з родинами з «того боку»
У 2016 році, коли звільнили мого сина, ми створили організацію, передавали гуманітарну допомогу хлопцям, які знаходилися у 32 колонії. У Донецьку була така Ела Шевєльова. Її чоловік знаходився у полоні тут, на території України. Вона організувала біля себе жінок, які спілкувалися з нами по скайпу. Вони присилали ліки для своїх. Я це відправляла по в’язницях. Ми туди відправили через них на 28 людей індивідуальних пакетів. Вони відправили все це до колонії, де були наші хлопці.
А як ви спілкувалися з родинами людей, які воювали проти України?
Ми розуміли, що це потрібно нашим хлопцям. У 2018 році ми влаштували таку акцію «Милосердя». Ми в уповноваженої по правам людини Денісової взяли списки росіян, які знаходять в Україні у в’язницях і брали участь у бойових діях. По різних містах України, де вони знаходяться у в’язницях, відвозили гуманітарну допомогу.
Як виявилося, цим росіянам постійно хтось передає харчі, воду та все інше, й вони там себе почувають дуже чудово.
Після того, як Денісова повідомила свою «колегу» з окупованої території Москалькову про таку акцію, остання відповіла: «У ваших в’язницях не раціональне харчування, коли ваші матері вирішили підтримати наших хлопців».
Тобто ніякої дзеркальної акції з їхнього боку не було?
Ні. Денисова, коли про це нам сказала, ми були шоковані.
Виставкою, яку планують відкрити у Сєвєродонецьку 23 березня, планується привернути увагу до проблеми військових, які зникли безвісти та знаходяться у полоні. Це будуть стенди з фото військовополонених і зниклих безвісти.
«Хлопці, які першими пішли захищати країну і зникли під Іловайськом та Дебальцево, вони забуті. Їх не так багато», – резюмує розмову пані Алла.
