Коли люди чують прізвище Борджіа, вони зазвичай згадують красиву й загадкову Лукрецію, якій століттями приписували отруєні келихи, смертельно небезпечні інтриги та чутки про заборонені стосунки, або її брата Чезаре — блискучого воїна, красивого, жорстокого і настільки небезпечного, що саме з нього Нікколо Макіавеллі фактично писав свого «Государя». Інші згадують їхнього батька — Папу Римського Олександра VI, одного з найскандальніших понтифіків в історії, чоловіка, якого сучасники називали ненаситним, амбітним, розумним і небезпечним, а вороги — «іспанським биком», який прийшов до Риму не молитися, а правити. Але мало хто ставить просте питання: ким була жінка, яка народила дітей цій родині, жінка, поруч із якою один із найвпливовіших чоловіків Європи прожив роки, жінка, яка бачила Ватикан не з боку вівтаря, а зсередини його найтемніших кімнат? Її звали Ванноцца деї Каттанеї, і саме вона була головною жінкою Родріго Борджіа задовго до того, як він став Папою Римським.
У Римі XV століття святість і гріх жили дивним, майже цинічним союзом. Папи укладали військові союзи, кардинали накопичували багатства, церковні посади продавалися за гроші, а незаконні діти сильних світу цього давно вже перестали бути сенсацією. Ватикан тієї доби більше нагадував королівський двір, де інтриги, коханки й боротьба за владу були частиною повсякденного життя. У місті, де люди молилися зранку, а ввечері могли планувати отруєння політичного суперника, виживали лише найхитріші.
Саме в такому світі з’явилася Ванноцца деї Каттанеї. Вона народилася приблизно у 1442 році й не була великою аристократкою, але мала іншу силу — красу, розум і дивовижне вміння розуміти людей. Сучасники писали, що вона була привабливою, дуже доглянутою, мала сильний характер і ту внутрішню впевненість, яку чоловіки часто плутають із магнетизмом. Вона не була беззахисною дівчиною, яку треба рятувати. Навпаки — у Римі швидко зрозуміли, що Ванноцца вміє домовлятися, рахувати гроші і чудово знає, коли мовчати, а коли говорити.
Коли вона познайомилася з Родріго Борджіа, він уже був одним із найвпливовіших кардиналів Європи. Молодий, неймовірно харизматичний, високий, фізично сильний, блискуче освічений і надзвичайно амбітний іспанець, який приїхав до Італії разом зі своїм могутнім дядьком — майбутнім Папою Калікстом III. Родріго мав усе, що подобалося жінкам і лякало чоловіків: гроші, владу, красу, манери й холодну політичну жорстокість. Його любили, боялися і ненавиділи водночас. Про нього говорили, що він міг зачарувати будь-кого — від королів до кардиналів, а коли заходив до кімнати, люди починали говорити тихіше.
Їхній роман тривав роками і був таємницею лише формально. Насправді про нього знав увесь Рим. Родріго відкрито забезпечував Ванноццу, купував їй будинки, давав гроші, допомагав вести справи і фактично створив для неї окремий світ комфорту. Щоб уникнути пліток і хоча б формально дотримуватися пристойності, її кілька разів видавали заміж за інших чоловіків, але це нікого не обманювало. Усі чудово розуміли: головною жінкою Борджіа залишається саме Ванноцца.
Саме вона народила дітей, які перетворять прізвище Борджіа на символ інтриг, сексу, влади й страху. Спочатку народився Джованні, потім Чезаре, далі Лукреція і наймолодший Джоффре. І якщо більшість кардиналів намагалися приховувати незаконних дітей, Родріго поводився інакше. Він визнав їх відкрито. Забезпечував їм освіту, титули і майбутнє, ніби вже тоді знав: одного дня ця сім’я стане династією.
Ванноцца виховувала дітей у світі, де любов і небезпека завжди стояли поруч. Маленька Лукреція росла красивою, лагідною і дуже прив’язаною до матері, хоча швидко стало зрозуміло, що її чекає життя політичної фігури, а не просто щасливої дружини. Чезаре ж від самого дитинства був іншим — гордим, розумним, красивим і страшенно амбітним. Кажуть, уже тоді у ньому було щось небезпечне: уміння дивитися так, ніби людина перед ним уже або союзник, або ворог.
Коли Родріго Борджіа став Папою Римським Олександром VI у 1492 році, світ навколо Ванноцци змінився остаточно. Батько її дітей тепер сидів на престолі святого Петра, але разом із владою прийшли й нові правила. Поруч із Папою з’явилася інша жінка — знаменита красуня Джулія Фарнезе, значно молодша за Ванноццу, яку в Римі цинічно називали «нареченою Христа». І хоча зовні могло здатися, що Ванноцца втратила своє місце, це було не зовсім так. Вона вже зробила головне — народила дітей, які стали продовженням політичного проєкту Борджіа.
Саме в цей період Лукрецію почали видавати заміж — не за коханням, а заради союзів. Її шлюби укладалися так само холодно, як військові договори, а чоловіки змінювалися разом із політичною ситуацією. Чезаре ж, попри кардинальський сан, усе більше тяжів до війни. Він скинув церковне вбрання, став полководцем і почав будувати власну державу мечем і кров’ю, настільки жорстоко, що навіть досвідчені правителі Італії почали його боятися. Саме він зруйнував долю Катерини Сфорца — жінки, яка не злякалася армії Ватикану.
Але сама Ванноцца жила довше за багатьох із них. Вона бачила, як її син Чезаре перетворюється на легенду і страх Італії, бачила скандали навколо Лукреції, смерть Папи Олександра VI, стрімке падіння родини Борджіа і те, як світ, який здавався непорушним, руйнується буквально за кілька років. Родина, яка колись тримала у руках долю Італії, втрачала вплив, союзників і владу.
Та сама Ванноцца не зникла. Вона залишалася багатою, шанованою і дуже впливовою римлянкою, керувала майном, займалася справами і дожила до 1518 року, переживши багатьох своїх ворогів і навіть частину власних дітей. Її поховали з великими почестями — рідкісна честь для жінки, яка колись була лише коханкою кардинала. На її могилі прямо написали, ким вона була: матір’ю дітей Олександра VI.
І, можливо, це найкращий символ епохи Ренесансу: у світі, де чоловіки правили арміями і державами, історія все одно запам’ятала жінку, яка народила найнебезпечнішу родину Італії і десятиліттями залишалася головною жінкою «іспанського бика» Борджіа.
Джерело: історичні праці про родину Борджіа, Ванноццу деї Каттанеї та епоху італійського Ренесансу
