Коли говорять про українських меценатів, найчастіше згадують Терещенків чи Симиренків. Але саме Богдан і Варвара Ханенки створили те, що сьогодні вважається найціннішою в Україні колекцією світового мистецтва. Вони не просто збирали картини, скульптуру, порцеляну, ікони чи археологічні пам’ятки. Їхньою мрією було зробити так, щоб українці могли бачити шедеври світового мистецтва, не виїжджаючи до Парижа, Флоренції чи Відня. Саме завдяки їм у Києві з’явився музей, який і сьогодні входить до числа найвизначніших художніх музеїв Східної Європи.
Богдан Ханенко народився 1849 року в старовинній українській козацько-старшинській родині. Освіту здобув у Москві, працював у Санкт-Петербурзі та Варшаві, але справою всього життя стало мистецтво. У 1874 році він одружився з Варварою Терещенко — донькою знаменитого українського підприємця і мецената Миколи Терещенка. Саме їхня весільна подорож до Італії стала початком майбутньої колекції: тоді подружжя придбало свої перші твори мистецтва.
Протягом наступних десятиліть Ханенки подорожували Європою, відвідували аукціони, галереї та антикварні крамниці, купуючи роботи західноєвропейських майстрів, античне мистецтво, японську й китайську кераміку, ісламське мистецтво, українські ікони та археологічні пам’ятки. На відміну від багатьох колекціонерів того часу, вони не прагнули демонструвати багатство. Вони свідомо створювали музейну колекцію світового рівня.
Наприкінці XIX століття подружжя оселилося в Києві у власному будинку на нинішній вулиці Терещенківській. Особняк було спеціально облаштовано так, щоб кожна кімната відповідала певній історичній епосі чи художньому стилю. Відвідувачі ніби подорожували різними країнами та століттями, переходячи із залу до залу. Згодом саме цей будинок став Музеєм Ханенків.
Богдан Ханенко займався не лише власною колекцією. Саме він став одним із головних організаторів створення першого міського музею Києва, який нині відомий як Національний художній музей України. Він фінансував археологічні експедиції, допомагав українським ученим і митцям, підтримував розвиток музейної справи та культурних інституцій.
Варвара Ханенко була не менш визначною постаттю. Вона цікавилася українським народним мистецтвом, підтримувала ремісничі школи, займалася благодійністю та освітою. На своїх маєтках відкривала школи для селянських дітей, фінансувала навчальні програми та розвиток традиційних українських промислів.
У 1917 році, незадовго до смерті, Богдан Ханенко заповів свою колекцію Києву. Уже наступного року Варвара офіційно передала державі будинок, бібліотеку та всю мистецьку збірку, виконуючи волю чоловіка. Саме так народився майбутній Музей мистецтв Богдана і Варвари Ханенків.
Після встановлення радянської влади життя Варвари змінилося трагічно. Більшовики націоналізували їхню власність, а саму засновницю музею фактично усунули від управління ним. Попри це вона ще певний час допомагала створювати перші музейні експозиції. Померла Варвара Ханенко у 1922 році.
Сьогодні Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків зберігає тисячі творів мистецтва Європи, Азії та Стародавнього світу. Тут можна побачити полотна європейських майстрів, античну скульптуру, японські нецке, китайську порцеляну, візантійські ікони, ісламське мистецтво та унікальні українські пам’ятки. Багато експонатів є єдиними у своєму роді в музейних колекціях України.
Історія Ханенків — це приклад того, як приватна ініціатива двох людей здатна змінити культурну історію цілої країни. Вони не будували пам’ятників собі, не шукали політичної слави й не створювали колекцію для вузького кола обраних. Вони подарували її Україні, залишивши спадщину, яка пережила імперії, революції, світові війни та продовжує бути одним із головних символів українського меценатства.
