Партнерство між Туреччиною та Росією, яке ще кілька років тому здавалося малоймовірним, починає втрачати стійкість. Про це пише The New York Times, аналізуючи зміну балансу сил між Реджепом Таїпом Ердоганом і Владіміром Путіним.
Близько десяти років тому війна в Сирії зблизила Москву й Анкару. Попри членство Туреччини в НАТО, Ердоган і Путін змогли вибудувати прагматичне партнерство, засноване на енергетиці, торгівлі та регіональному впливі.
У перші роки Туреччина фактично була слабшим партнером. Однак повномасштабна війна Росії проти України суттєво змінила ситуацію.
Після ізоляції Заходом Москва дедалі сильніше залежала від Анкари. Туреччина не приєдналася до санкцій проти РФ, стала важливим центром російської торгівлі, інвестицій та енергетичних потоків.
Це дало Ердогану нові важелі впливу на Кремль.
Переломним моментом, за оцінками аналітиків, стало падіння режиму Башара Асада наприкінці 2024 року. Росія не прийшла йому на допомогу, натомість швидко почала шукати контакти з новою владою Сирії.
Москва опинилася у ситуації, коли змушена вести переговори з людьми, яких роками бомбардувала, тоді як Туреччина, яка підтримувала сирійських повстанців, знову стала ключовим гравцем у регіоні.
На цьому тлі Анкара дедалі активніше допомагає Україні розширювати вплив на Близькому Сході.
У квітні Володимир Зеленський здійснив візит до Сирії, де разом із турецькими представниками обговорював військову та енергетичну співпрацю з новою владою країни.
Туреччина бере участь у реформуванні сирійської армії, а Україна може долучитися завдяки власному досвіду виробництва зброї та безпілотників, отриманому під час війни з Росією.
Крім того, Україна посилює військові контакти з країнами Перської затоки, а Туреччина розглядає зростання ролі Києва як доповнення до власного впливу в регіоні.
Аналітики вважають, що це свідчить про ослаблення можливостей Путіна проєктувати силу за межами Росії та демонструє, наскільки змінилися відносини між Москвою й Анкарою.
На думку автора матеріалу, Туреччина вже більше не намагається однаково балансувати між НАТО та Росією й дедалі частіше ухвалює рішення, які працюють проти інтересів Кремля.
