В українському фольклорі відьма — це не обов’язково чаклунка. Саме слово походить від дієслова «відати» — знати. Це та, що володіє знанням, бачить більше за інших і використовує розум там, де сила безсила. Після початку російського вторгнення цей давній образ несподівано набув нового змісту. На окупованих територіях України виникла справжня «армія відьом» — жінок, які збирають розвіддані, вводять окупантів в оману, передають координати військових об’єктів і допомагають українським військовим знищувати противника далеко в його тилу.
Американське видання The Atlantic опублікувало велике розслідування про діяльність українського підпілля, яке сьогодні стало одним із ключових елементів сучасної війни. Якщо у 2022 році рух опору часто асоціювався із синьо-жовтими стрічками, листівками та мирними акціями протесту, то тепер він перетворився на професійну розвідувальну мережу, інтегровану в систему українських високоточних ударів.
Одну з описаних історій важко було б вигадати навіть сценаристам шпигунських фільмів. Протягом кількох місяців чеченський командир, який воював на окупованому півдні України, листувався через WhatsApp із жінкою, яка нібито переживала складне розлучення і шукала підтримки. Вони говорили про життя, про майбутнє після війни, про самотність і страхи. Згодом жінка попросила співрозмовника надіслати фотографію з місця служби. Він погодився. На знімку випадково потрапила карта казарми із зазначенням розташування підрозділу. Через деякий час цей об’єкт був уражений українським безпілотником.
Насправді жодної самотньої домогосподарки не існувало. За легендою ховався офіцер української воєнної розвідки, який роками працював над психологічними операціями. Його командири зізнаються, що він настільки майстерно вмів вести розмову, що навіть колеги просили в нього порад щодо знайомств.
Але романтичні пастки — лише невелика частина великої системи. Справжньою силою українського підпілля стали люди, які залишилися жити під окупацією. Вони не носять форми, не мають військових звань і часто продовжують працювати в лікарнях, школах, комунальних службах або навіть в окупаційних адміністраціях. Щодня вони бачать те, що не здатен зафіксувати супутник: пересування колон, прибуття нових підрозділів, облаштування складів боєприпасів, зміни у системі протиповітряної оборони.
Особливу роль у цій роботі відіграють жінки. Саме вони найменше привертають увагу російських військових. Літня жінка з продуктовими пакетами, медсестра, працівниця школи чи волонтерка російського гуманітарного фонду можуть бути першою ланкою складної розвідувальної операції. Для окупантів вони залишаються майже невидимими, тоді як для української розвідки стають джерелом інформації стратегічного значення.
Саме тому керівники окремих підрозділів називають своїх агенток «відьмами». Не через містику, а тому, що вони «відають» — знають. У сучасній війні інформація стала зброєю не менш небезпечною, ніж ракети чи артилерія. Координати командного пункту, фотографія казарми або повідомлення про прибуття паливної колони можуть коштувати противнику десятків одиниць техніки та сотень військових.
Рух опору сьогодні працює за принципом максимальної конспірації. Більшість агентів не знають один одного і підтримують зв’язок лише зі своїм куратором. Якщо когось затримають, він фізично не зможе видати всю мережу. Це класичний принцип підпільної боротьби, який українські спецслужби довели до сучасного технологічного рівня.
Для зв’язку використовують спеціально підготовлені телефони без російського програмного забезпечення та місцевих SIM-карт. Такі пристрої нелегально перевозять через лінію фронту або навіть доставляють безпілотниками. Повідомлення шифруються, а передача інформації здійснюється так, щоб російські системи стеження не могли відстежити новий пристрій у мережі.
Навчання також відбувається незвично. Через ризик електронного стеження українські агенти часто користуються друкованими інструкціями. Серед них трапляються навіть старі посібники часів холодної війни, присвячені методам вербування та збору інформації. Деякі українські друкарні навчилися маскувати такі матеріали всередині звичайних художніх книжок. Для російського військового це виглядає як потертий роман, хоча між його сторінками можуть міститися рекомендації щодо ведення підпільної боротьби.
Завдяки роботі підпілля українська армія дедалі частіше завдає високоточних ударів не лише по складах боєприпасів, а й по системах ППО, командних пунктах, логістичних вузлах і місцях дислокації особового складу. Кожен такий удар починається не з натискання кнопки оператором дрона, а з інформації, яку хтось непомітно зібрав у тилу ворога.
Ця війна вже давно перестала бути лише протистоянням армій. Вона стала боротьбою інтелекту, технологій і людей, які щодня ризикують життям, залишаючись на окупованих територіях. Вони не з’являються у зведеннях Генерального штабу, не отримують публічних нагород і часто назавжди залишаються невідомими.
Саме тому образ української «армії відьом» виявився таким влучним. Їхня сила не в магії, а в знанні. Не у зброї, а в інформації. Не в чисельності, а в здатності бачити те, що залишається невидимим для ворога. І поки ці люди продовжують працювати в окупації, жоден російський штаб, склад чи казарма не можуть почуватися справді безпечними.
Джерело: The Atlantic.
