Поки одні українці продовжують шукати стабільність у країнах Європейського Союзу, інші дедалі частіше починають дивитися за його межі. Причина проста: дорожче житло, скорочення виплат, невизначеність із майбутнім тимчасового захисту та загальна втома від постійного відчуття «тимчасовості». Для багатьох родин питання більше не звучить як «де перечекати війну», а радше як «де можна нормально жити кілька років, легально працювати, віддати дитину до школи й не витрачати весь дохід на оренду». І якщо ще кілька років тому більшість автоматично дивилася лише на Німеччину, Польщу чи Ірландію, то у 2026 році карта міграції українців поступово змінюється.
Одним із найбільш очевидних напрямків поза ЄС залишається Грузія. Для багатьох українців вона стала компромісом між Європою та пострадянською зрозумілістю. Тут відносно прості правила перебування, недороге життя, доступні продукти та значно нижчі витрати на оренду, ніж у більшості країн Євросоюзу. Особливо популярними стали Тбілісі та Батумі, де вже сформувалися великі українські спільноти. Для людей із дистанційною роботою або пасивним доходом Грузія часто виглядає одним із найреальніших варіантів. Водночас ринок праці тут слабший, зарплати нижчі, а державна медицина поступається західноєвропейській.
Туреччина також залишається одним із головних напрямків для українців. Особливо це помітно у Стамбулі, Анталії, Мерсіні та прибережних регіонах. Перевагами залишаються клімат, сильна приватна медицина, близькість до України та відносно доступне житло поза туристичними районами. Багато українців обирають Туреччину через можливість жити біля моря, не витрачаючи десятки тисяч євро на оренду, як у Західній Європі. Однак останні роки країна ускладнила правила отримання дозволів на проживання, а інфляція та зростання цін значно вплинули на вартість життя.
Сербія стала одним із найбільш недооцінених варіантів для тих, хто хоче залишитися в Європі, але поза ЄС. Країна має відносно прості правила легалізації, нижчі ціни на житло, схожий менталітет і досить комфортний ритм життя. Белград і Нові-Сад дедалі частіше обирають українці, які працюють дистанційно або у сфері IT. При цьому зарплати в Сербії нижчі, а економіка значно слабша, ніж у країнах Західної Європи.
Ще одна країна, яка поступово привертає увагу українців, — Чорногорія. Попри невеликі розміри, вона приваблює м’яким кліматом, морем, відносною безпекою та простішими правилами проживання. Для сімей із дистанційною роботою або стабільним доходом це може бути комфортним варіантом, хоча варто враховувати сезонність економіки та обмежений ринок праці.
Албанія лишається однією з найбільш недооцінених країн регіону. Вартість життя тут значно нижча, ніж у більшості держав Європи, оренда доступніша, а морське узбережжя поступово стає альтернативою дорожчим курортним країнам. Проте слабша медицина, менша кількість міжнародних шкіл та мовний бар’єр поки стримують масову міграцію українців.
Окремої уваги заслуговує Велика Британія, яка формально не входить до ЄС, але залишається одним із бажаних напрямків для багатьох українців. Після програми Homes for Ukraine тисячі родин інтегрувалися в місцеві школи та ринок праці. Основними перевагами залишаються англійська мова, сильна освіта, медицина та великі економічні можливості. Водночас оренда житла, особливо у великих містах, стала однією з головних проблем навіть для місцевих жителів.
Канада також залишається важливим напрямком для українців, особливо для сімей із дітьми. Країна пропонує високий рівень безпеки, сильну систему освіти, перспективи постійного проживання та великі можливості для легальної інтеграції. Однак дорогий ринок житла, суворий клімат і складність адаптації роблять цей шлях не для всіх.
Головна особливість міграції українців у 2026 році полягає в тому, що дедалі менше людей дивляться лише на розмір соціальної допомоги. Після кількох років нестабільності люди починають рахувати не тільки виплати, а й оренду, ціни на продукти, школи, медицину, перспективи легалізації та психологічний комфорт. Для багатьох рішення про переїзд поза ЄС уже не виглядає екзотикою, а стає прагматичним вибором між дорогим виживанням у великій європейській столиці та спокійнішим життям у країні, де грошей вистачає не лише на рахунки.
Головне питання сьогодні для багатьох українців уже звучить не «де більше платять», а «де можна нормально жити й не починати життя заново кожні два роки».
Джерело: OECD, UNHCR, Numbeo, Migration Policy Institute, урядові міграційні програми країн
