Історія любить сильних чоловіків. Королів, полководців, завойовників, Пап Римських, людей, які сиділи на тронах і вирішували долі цілих держав. Але інколи у ній з’являлися жінки, настільки небезпечні, красиві та вперті, що навіть найвпливовіші чоловіки епохи не могли вирішити, ким вона є насправді — прикрасою двору, загрозою чи справжнім правителем. Катерина Сфорца була саме такою жінкою. Її називали красунею Ренесансу, але боялися як воїна; її життя було схожим на історію про кохання і зради, але завершувалося облогою фортець, кров’ю та війною; її могли б запам’ятати як чергову аристократку, якби вона не наважилася зробити те, чого у XV столітті майже не робила жодна жінка — відкрито кинути виклик людям Папи Римського та армії Ватикану.
Катерина народилася у 1463 році в могутній династії Сфорца — одному з найвпливовіших родів Італії, який правив Міланом. Її батько, герцог Галеаццо Марія Сфорца, був людиною жорстокою, примхливою та надзвичайно владною, а сама Італія того часу нагадувала шахівницю, де кожне місто було окремою державою, а союзи між правителями руйнувалися швидше, ніж укладалися. Рим, Флоренція, Венеція, Неаполь, Мілан — усі вони воювали, укладали змови, наймали найманців і роками жили у стані майже безперервної боротьби за владу. Тут убивали за спадок, отруювали за політичні рішення, а родинні шлюби часто були холодними угодами між сильними світу цього.
У такому світі Катерина дорослішала дуже швидко. Вона навчилася їздити верхи, розуміла ціну сили й бачила, як чоловіки вирішують політичні питання не словами, а арміями. Її виховували не для свободи, а для вигідного шлюбу, однак ще в юності Катерина почала демонструвати характер, який сучасники називали «нежіночим». У її погляді бачили холодність, у голосі — наказ, а в поставі — щось таке, що більше нагадувало полководця, ніж придворну даму.
Коли Катерині було близько десяти років, її заручили з Джироламо Ріаріо — племінником Папи Римського Сікста IV. Шлюб був суто політичним: союз із Римом відкривав для Сфорца нові можливості, а для Ріаріо означав ще більше зміцнення влади. Після весілля молоде подружжя отримало під управління міста Імола та Форлі — території, які мали приносити гроші й посилювати вплив родини.
Рим, куди переїхала Катерина, був містом блиску і бруду водночас. Під фресками, золотими стелями і молитвами кипіли інтриги, а влада Папи нерідко трималася не лише на вірі, а й на військовій силі. Кардинали створювали союзи, Папи вели війни, їхні родичі отримували землі, а змови народжувалися за кожним обідом. Саме тут молода Катерина зрозуміла головне правило свого часу: якщо ти слабкий — тебе знищать.
Її перший великий вихід на політичну сцену відбувся після смерті Папи Сікста IV у 1484 році. Щойно понтифік помер, Рим вибухнув хаосом. Родові клани почали боротьбу за владу, прихильники покійного Папи втрачали вплив, а чоловік Катерини ризикував опинитися серед переможених. У більшості жінок того часу був один сценарій — мовчати й чекати рішень чоловіків. Але Катерина вирішила діяти сама. Вона сіла на коня, зібрала озброєних людей і фактично захопила фортецю Кастель-Сант-Анджело — один із ключових військових об’єктів Риму. Вона наказала встановити гармати, закрила укріплення і дала зрозуміти кардиналам: якщо її родину спробують усунути від влади, місто може опинитися під обстрілом.
Для XV століття це виглядало майже неймовірно: молода жінка у світі, де політику вирішували чоловіки, фактично диктувала умови людям, які стояли поруч із Папою Римським. І хоча конфлікт вдалося владнати дипломатично, про Катерину почали говорити як про жінку, яка не боїться ані зброї, ані найвпливовіших людей Італії.
Однак справжні випробування чекали попереду. У 1488 році змовники вбили її чоловіка Джироламо Ріаріо. Його тіло викинули з вікна палацу, а саму Катерину разом із дітьми взяли в заручники. Здавалося, її історія закінчена: молода вдова, без захисту, серед ворогів, які вже ділили її землі. Але саме тоді народилася легенда про Катерину Сфорца.
Вона попросила дозволу зайти до фортеці, нібито щоб переконати гарнізон скласти зброю. Заколотники погодилися, впевнені, що діти залишаються у них, а отже жінка буде слухняною. Але щойно Катерина опинилася всередині, ворота зачинилися. Вона вийшла на мури й оголосила, що тепер сама командує обороною.
Коли заколотники почали погрожувати вбити її дітей, сталася сцена, яка пережила століття і зробила Катерину майже міфічною фігурою. За легендою, вона підняла спідницю і крикнула, що має чим народити нових. І хоча історики досі сперечаються, чи було це буквально, сам факт того, що сучасники охоче повірили в цю історію, говорить дуже багато про її репутацію.
Катерина не благала про пощаду, не зламалася і не відмовилася від влади. Вона виграла час, зібрала союзників і повернула контроль над своїми землями, а згодом жорстоко помстилася тим, хто вбив її чоловіка. Частину ворогів стратили, інших катували, а про саму правительку почали говорити як про жінку, яка здатна бути безжальнішою за багатьох чоловіків.
Та навіть у її житті були почуття. Після смерті чоловіка Катерина закохалася у молодого Джакомо Фео — чоловіка нижчого походження, з яким таємно одружилася. Це було рідкісне для того часу кохання, а не політичний союз. Але Італія Ренесансу не пробачала слабкостей: вороги вбили його. І знову Катерина відповідала помстою, настільки жорстокою, що навіть союзники дивилися на неї з острахом.
Наприкінці XV століття над Італією нависла нова загроза. Люди Папи Римського вирішили повернути контроль над землями, які вважали своїми. Армія Ватикану, очолювана сином Папи Олександра VI — харизматичним і безжальним Чезаре Борджіа, почала захоплювати місто за містом. Більшість правителів швидко капітулювали, чудово розуміючи, що сперечатися з військовою силою Риму — означає приректи себе на смерть.
Катерина вирішила інакше.
Вона особисто керувала обороною Форлі, носила обладунки, з’являлася на мурах фортеці й надихала солдатів. Хроністи писали, що її бачили зі зброєю серед гармат, а воїни воювали відчайдушніше, коли бачили правительку поруч. Вона знала, що шансів майже немає, але відмовилася тікати.
Місто впало після довгої облоги. Катерину взяли в полон. Для більшості людей така поразка означала б кінець — приниження, смерть або забуття. Але навіть тут вона вижила.
Після звільнення Катерина оселилася у Флоренції, де зайнялася медициною, алхімією і доглядом за рослинами. Вона залишила записи з рецептами ліків, мазей, косметичних засобів і навіть парфумів, що зробило її однією з найцікавіших жінок своєї епохи — правителькою, яка воювала, кохала, втрачала і водночас цікавилася наукою.
Вона померла у 1509 році, переживши багатьох своїх ворогів і залишивши після себе легенду, яка не вміщається у звичайну біографію. Катерина Сфорца стала символом жінки, яка не просила дозволу бути сильною, не ховалася за чоловічими спинами і жила у світі, де владу брали силою, але зуміла змусити навіть армію Ватикану рахуватися з собою.
