Історія дивна річ. Чоловіка, який рветься до влади, називають сильним, амбітним, великим реформатором або стратегом. Жінку, яка робить те саме, століттями називали відьмою, отруйницею, божевільною або небезпечною спокусницею.

Особливо якщо ця жінка виявлялася розумнішою за чоловіків навколо.

Історія майже кожної сильної королеви дивно схожа: спочатку її боялися, потім ненавиділи, а після смерті перетворювали на монстра. Чутки про магію, любовні чари, отрути, демонічну сексуальність і таємні змови переслідували жінок при владі століттями. Наче суспільство просто не могло змиритися з думкою, що жінка може керувати без допомоги чоловіка.

Іноді це виглядало майже комічно. Якщо король ухвалював жорстокі рішення — він був «твердим правителем». Якщо те саме робила жінка — обов’язково знаходили пояснення: чаклунство, диявол, отрута або сексуальна маніпуляція.

Однією з перших великих «відьом» Європи стала Анна Болейн. Жінка, через яку король Англії Генріх VIII буквально зруйнував звичний порядок світу.

Він настільки хотів одружитися з нею, що порвав із Папою Римським, фактично створив нову англійську церкву і розпочав масштабну релігійну революцію. Для XVI століття це було схоже на політичний землетрус.

Анна не була покірною дружиною. Вона була освіченою, розумною, політично активною жінкою, яка мала власну думку. Саме це і стало її вироком.

Коли любов Генріха охолола, почалося знайоме для історії шоу. Її звинуватили у зраді, інцесті, сексуальній розпусті і навіть у чаклунстві. Поширювалися чутки, що вона нібито зачарувала короля, підкорила його «жіночою магією» і майже навела на нього морок.

У підсумку Анну Болейн стратили.

Але історики сьогодні дедалі частіше говорять: її головним злочином було не чаклунство, а розум, амбіції і надто великий вплив на монарха.

Не менш демонізованою була Катерина Медічі — жінка, яку століттями малювали майже європейською чаклункою.

Французькі хроністи писали про її любов до астрологів, отрут, алхімії і темних ритуалів. Її звинувачували у масових вбивствах, інтригах та маніпуляціях. Після Варфоломіївської ночі Катерину фактично зробили символом політичного зла.

Та якщо прибрати романтичний морок, реальність виявляється набагато прозаїчнішою.

Катерина Медічі була жінкою, яка намагалася втримати Францію від розпаду під час релігійної війни. Вона керувала державою в епоху, коли чоловіки масово вбивали один одного через віру, і часто ухвалювала жорстокі рішення не тому, що була чудовиськом, а тому, що альтернативою міг стати повний хаос.

Проте суспільству було легше пояснити її вплив чаклунством.

Жінка, яка контролює політику? Напевно, відьма.

Така сама історія трапилася з Єлизаветою І — однією з найуспішніших правительок Англії.

Вона правила десятиліттями, перемогла Іспанську армаду, зробила Англію великою морською державою і заклала фундамент майбутньої імперії.

Але навіть її суспільство так і не змогло прийняти повністю.

Незаміжня жінка на троні лякала.

Про неї ходили чутки. Її називали неприродною. Обговорювали її тіло, сексуальність, здатність народити дітей і навіть підозрювали у магії.

Бо суспільство XVI століття просто не могло зрозуміти одну річ: як жінка може існувати без чоловіка поруч і при цьому залишатися сильною.

А тепер перенесімося до Османської імперії.

Роксолана — одна з найвідоміших українок в історії — теж отримала свою порцію легенд про чаклунство.

У Європі її буквально описували як небезпечну відьму, яка «зачарувала султана».

Для християнського світу це було майже немислимо: рабиня, слов’янка, жінка із земель сучасної України не просто стала фавориткою султана, а фактично отримала політичний вплив, якого до неї не мала жодна жінка гарему.

Її звинувачували у змовах, інтригах, усуненні конкурентів, маніпуляціях і навіть у магії.

Але якщо подивитися тверезо, Роксолана зробила те, що століттями робили чоловіки: використала політичний розум, союзників і вплив.

Просто чоловіків за це називали державниками.

Жінок — відьмами.

Цікаво, що в українській традиції слово «відьма» історично мало зовсім інше значення.

Воно походить від слова «відати» — знати.

Травниці, знахарки, повитухи, мольфарки — це були жінки, які знали більше за інших. Вони лікували, допомагали народжувати, працювали з рослинами і природою.

І саме таких жінок суспільство часто боялося найбільше.

Бо знання — це теж форма сили.

Історія дивно повторюється.

Чоловіків із владою століттями називали геніями.

Жінок із владою — відьмами.

Можливо, не тому, що вони справді володіли магією.

А тому, що суспільству завжди було страшно бачити жінку, яка не боїться сама вирішувати свою долю.

Джерело: Encyclopaedia Britannica, History Today, Smithsonian Magazine, Royal Museums Greenwich, National Geographic History, історичні архіви Османської імперії.