Історія Ельжбети Баторі виглядає не як біографія реальної жінки, а як готичний роман про кров, владу та божевілля посеред карпатських замків. Її називали «кривавою графинею», звинувачували у тортурах і вбивствах сотень дівчат, а легенди про ванни з крові пережили століття і зробили її однією з найстрашніших жінок європейської історії.
Вона народилася у 1560 році в одній із наймогутніших родин Угорського королівства — Баторі. Це була еліта Центральної Європи: князі Трансильванії, воєначальники, люди, пов’язані з королівськими дворами та війнами проти Османської імперії. Її дядьки були політиками, кардиналами та воєводами. Один із родичів навіть став князем Трансильванії та королем Польщі.
Світ, у якому росла Ельжбета, був жорстоким. Карпати XVI століття — це не романтичні гори для туристів, а територія страху, воєн, епідемій, селянської бідності та постійної загрози османських набігів. У замках катували людей, публічні страти були нормою, а шляхта фактично мала необмежену владу над селянами.
У 15 років Ельжбету видали заміж за Ференца Надяшді — одного з найнебезпечніших угорських воєначальників, якого турки називали «Чорним беєм». Подружжя жило у замку Чахтице, що стояв серед карпатських гір на території сучасної Словаччини.
Поки чоловік воював, Ельжбета керувала величезними землями та маєтками. Для XVI століття це була нетипова ситуація: жінка фактично отримала владу над регіоном. Саме в цей період навколо неї починають виникати страшні чутки.
Служниці зникали. Молодих дівчат привозили до замку й більше ніхто їх не бачив. Селяни говорили про крики вночі, побиття, катування та тіла, які таємно ховали поблизу маєтку. За свідченнями очевидців, графиня могла бити служниць батогами, колоти голками, обливати холодною водою на морозі та залишати помирати.
Після смерті чоловіка ситуація стала ще гіршою. Ельжбета дедалі сильніше ізолювалася у своєму замку, а навколо неї сформувалося коло слуг, яких пізніше назвуть її спільниками.
Найвідоміша легенда стверджує, що графиня нібито купалася у крові молодих дівчат, вірячи, що це допоможе зберегти молодість. Саме ця історія зробила Баторі майже міфічною фігурою — чимось середнім між реальною людиною та карпатським вампіром. Однак історики досі сперечаються, чи були ці історії правдою, чи частиною політичної кампанії проти надто впливової вдови.
У 1610 році угорський палатин Дьордь Турзо отримав наказ провести розслідування. Коли люди Турзо увійшли до замку Чахтице, вони заявили, що знайшли понівечених і мертвих дівчат. Почалися допити слуг.
Свідчення були жахливими. Деякі говорили про десятки жертв, інші — про сотні. В одному зі свідчень пролунала цифра 650 убитих дівчат, хоча історики сумніваються у її реальності.
Спільників графині стратили. Саму Ельжбету Баторі не судили публічно — надто впливовим був її рід. Замість цього її замурували у власному замку. За легендою, у кімнаті залишили лише маленький отвір для їжі та повітря.
Там вона провела останні роки життя й померла у 1614 році.
Після смерті Баторі перетворилася на легенду Карпат. Її ім’я стало частиною європейської культури жахів задовго до появи Дракули Брема Стокера. Одні вважають її психопаткою та серійною вбивцею, інші — жертвою політичної змови й боротьби за величезні землі та гроші.
Але навіть через чотири століття історія Ельжбети Баторі досі лякає Європу. Бо це історія не лише про кров. Це історія про абсолютну владу, ізоляцію та темряву, яка народжується там, де ніхто не може сказати «ні».
