Історія Євпраксії Всеволодівни нагадує не середньовічну хроніку, а темний роман про жінку, яка пройшла через імператорський двір, сексуальне насильство, політичні інтриги, замахи, втечу через усю Європу та повернення на Русь. Вона була онукою Ярослава Мудрого, донькою князя Всеволода Ярославича та племінницею Володимира Мономаха — одного з найвпливовіших правителів Київської Русі. Саме політичний авторитет Мономаха, як вважають історики, міг урятувати Євпраксію після її втечі з імператорського двору.
Народилася Євпраксія приблизно у 1071 році. Русь того часу вже була глибоко інтегрована в європейську політику через династичні шлюби. Доньки Ярослава Мудрого ставали королевами Франції, Норвегії та Угорщини, а Київ сприймався Заходом як один із найбагатших і найвпливовіших центрів Східної Європи.
Першим чоловіком Євпраксії став маркграф Генріх Довгий зі Штаде. Після його смерті молода вдова опинилася при дворі імператора Генріха IV — людини, яка вже тоді мала репутацію надзвичайно жорсткого та небезпечного правителя.
Невдовзі Генріх IV одружився з Євпраксією. Після шлюбу вона прийняла ім’я Адельгейда та стала імператрицею Священної Римської імперії. Але саме тут починається найтемніша частина її життя.
Середньовічні джерела писали, що Генріх IV мав репутацію людини жорстокої, імпульсивної та сексуально розбещеної. Пізніше Євпраксія публічно заявляла, що імператор примушував її брати участь в оргіях, принижував, утримував фактично під вартою та використовував як частину своїх збочених розваг при дворі. Для XI століття такі заяви були нечуваними.
У той самий час Генріх IV уже перебував у конфлікті з Папою Римським через боротьбу за право призначення єпископів. Саме цей конфлікт призвів до знаменитого “ходіння в Каноссу”, коли імператор був змушений благати про прощення після відлучення від церкви. Скандал навколо Євпраксії лише посилив кризу. Її свідчення фактично стали частиною великої політичної війни між імператором і папським престолом.
Після спроб Євпраксії вирватися з-під контролю Генріха її почали фактично ізолювати. Частина хроністів згадує, що певний час вона перебувала під охороною в Італії. Перед остаточною втечею імператриця переховувалася у фортеці Каносса — знаменитому замку маркграфині Матильди Тосканської, однієї з найвпливовіших жінок Європи та головної союзниці Папи Римського у боротьбі проти Генріха IV. Саме Матильда Тосканська, за припущеннями істориків, допомогла Євпраксії врятуватися.
Фортеця Каносса вже тоді була символом приниження Генріха IV. Саме сюди він колись приходив босоніж просити вибачення у Папи. І тепер саме тут від нього переховувалася його власна дружина.
Існують згадки, що після спроб Євпраксії втекти могли бути організовані пошуки та навіть замахи. Вона знала надто багато про приватне життя імператора, його сексуальні практики та політичні таємниці. Для Генріха IV її втеча ставала не лише сімейним скандалом, а реальною загрозою його владі.
У 1094 році Євпраксія остаточно втекла від імператора. Її шлях пролягав через північну Італію, де в той момент тривала боротьба між прихильниками Папи та імператора. Саме в Італії вона перейшла під захист супротивників Генріха IV.
Пізніше Євпраксія вирушила до Угорщини, де шукала прихистку при дворі своєї тітки Анастасії Ярославни — доньки Ярослава Мудрого та королеви Угорщини. Анастасія була дружиною угорського короля Андраша I та однією з тих руських князівен, які свого часу стали частиною європейської політичної еліти. В Угорщині вона мала величезний вплив при дворі та авторитет серед місцевої знаті. Саме через такі династичні зв’язки Русь у XI столітті мала колосальний політичний вплив у Центральній Європі.
Для Євпраксії втеча до Угорщини була не просто втечею до родичів. Це була спроба сховатися під захистом власної династії — великої родини Ярославичів, чиї представники сиділи на престолах різних європейських держав.
У 1095 році на церковному соборі в П’яченці Євпраксія публічно виступила проти Генріха IV. Перед єпископами та представниками церкви вона розповіла про сексуальне насильство, примус і приниження при імператорському дворі. Для середньовічної Європи це стало шоком: імператриця відкрито звинуватила наймогутнішого правителя Заходу у моральному падінні та збоченнях.
Її свідчення стали політичною катастрофою для Генріха IV. Папська партія використала слова Євпраксії як доказ моральної деградації імператора. Його знову підвели до межі нового церковного осуду та фактичного повторного відлучення.
Після всіх цих подій Євпраксія залишила Захід і повернулася до Києва. Саме тут важливу роль міг відіграти її дядько Володимир Мономах, який поступово ставав ключовою фігурою Русі. Його вплив дозволяв забезпечити племінниці безпеку та політичний захист після грандіозного європейського скандалу.
Традиційна версія стверджує, що Євпраксія завершила життя в монастирі під ім’ям Єфросинії та померла приблизно у 1109 році. Але частина істориків сумнівається у цій версії. Існують припущення, що історія про “ранню смерть у монастирі” могла бути лише зручним способом зникнення з публічного простору. За однією з неофіційних версій, Євпраксія після повернення на Русь могла прожити значно довше під захистом родини Мономаховичів, просто відійшовши від великої політики та публічного життя.
Офіційно вважається, що Євпраксія Всеволодівна похована у Києво-Печерській лаврі. У лаврських списках і пізніших церковних згадках фігурує її чернече ім’я Єфросинія, а частина дослідників вважає, що саме там існувала її епітафія та поховальна згадка. Проте через численні руйнування Києва, війни та втрати архівів точне місце поховання нині остаточно не підтверджене археологічно.
Саме тому поруч з офіційною версією існує й альтернативна історична гіпотеза: Євпраксія могла не померти молодою у монастирі, а після повернення на Русь просто зникнути з великої політики та прожити довше під захистом впливової родини Мономаха. Для середньовічних династій такий “відхід у тінь” після грандіозного політичного скандалу був цілком можливим.
Навколо її постаті виникло чимало легенд. В одних переказах її називали “руською імператрицею-мученицею”, в інших — жінкою, яка не побоялася виступити проти наймогутнішого чоловіка Європи. Історія Євпраксії Всеволодівни залишилася однією з найтрагічніших і водночас найсильніших жіночих історій Київської Русі.
