На початок 2026 року в країнах ЄС під тимчасовим захистом перебувають 4,38 млн українців, і режим офіційно продовжено до березня 2027 року. Але головна зміна цього року вже очевидна: Європа переходить від моделі екстреного порятунку до формули “мінімальні виплати + житло на старті + швидкий вихід на роботу”. Для українців це означає, що тепер вирішальним стає не лише розмір допомоги, а й питання, скільки часу держава покриває проживання і чи реально знайти оренду після завершення програми.
У Британії підтримка зберігається через Homes for Ukraine та продовження візових програм. Прямих щомісячних виплат у класичному європейському форматі майже немає, але ключовою перевагою залишається спонсорське житло, яке на перших етапах повністю закриває потребу в оренді. Після завершення спонсорства головний виклик — дорогий ринок житла, особливо в Дубліні британського масштабу – Лондоні, Манчестері, Бірмінгемі.
У Німеччині зберігається найсильніша фінансова модель. Базова виплата для одного дорослого становить 563 євро на місяць, а для тих, кого переводять на нижчий режим, — близько 441 євро. Найважливіше те, що оренда та комунальні витрати часто покриваються окремо муніципалітетом, тому фактична вартість проживання для сім’ї тут одна з найнижчих відносно доходу. Саме тому Німеччина залишається головною країною для довгого перебування.
У Франції суми нижчі, але ставка робиться на муніципальне житло, тимчасові готелі, мовну адаптацію і соціальний супровід. Фінансово це не найщедріша модель, зате сильний плюс — сім’ї з дітьми часто отримують кращий доступ до житла через місцеві програми.
Італія зберігає підтримку приблизно на рівні 300 євро на дорослого, іноді з надбавками на дітей, але головна сила країни не у виплатах. Тут вирішує нижча вартість оренди поза великими містами, менші депозити, сезонна робота і швидкий перехід на дозвіл через трудовий контракт. Саме житло робить Італію стабільною для родин, навіть якщо сама допомога нижча.
В Іспанії одна з найзрозуміліших моделей: 400 євро на дорослого і 100 євро на дитину протягом шести місяців, якщо немає доходу. Додатково працюють муніципальні програми житла та розміщення у готелях для новоприбулих. Але після завершення шести місяців головною проблемою стає оренда, особливо у Барселоні, Валенсії та на узбережжі.
В Ірландії правила стали жорсткішими: базова допомога для тих, хто живе у державному житлі, – 38,80 євро на тиждень, а державне розміщення для новоприбулих часто обмежене 30 днями. Після цього житло треба шукати самостійно, і саме житлова криза стала головною причиною того, що частина українців почала виїжджати в інші країни.
У Данії модель жорстко прив’язана до інтеграції: житло часто дає муніципалітет, а виплати залежать від участі в мовних курсах і пошуку роботи. Це не найщедріша, але дуже структурована система.
У Норвегії підтримка ще донедавна була однією з найкращих: 564 євро для тих, хто живе у державному житлі. Однак правила вже суттєво посилилися: скорочено готельне розміщення, обмежено частину нових заявників, а підтримка дедалі більше залежить від того, чи людина працює.
У східному блоці ситуація інша. Польща зараз платить 200 євро на дорослого і 143 євро на дитину, а також окремо компенсує житло: 247 євро для вразливих категорій і 138 євро для інших. Саме це робить Польщу однією з найпрактичніших країн для сімей з дітьми.
Чехія рухається у схожому напрямку: базові суми нижчі, зате є сильна система житлової підтримки, а з 2026 року уряд окремо посилив механізми протидії житловому виключенню. Для українців тут ключовий плюс — швидкий вихід на роботу і можливість перейти на довгий п’ятирічний дозвіл.
У Румунії немає класичної постійної “соціалки”, але діє житлова модель: 750 RON для однієї людини і до 2000 RON для сім’ї на оренду до трьох місяців. Це робить країну сильною саме для стартового етапу. Далі ставка вже на працевлаштування.
У Болгарії регулярних виплат практично немає. Є одноразова допомога 375 левів, короткострокове державне розміщення і доступ до звичайних соціальних програм. Але головна перевага – низька оренда поза Софією, доступне життя, адже ціни не відрізняються від українських, сезонна робота, море, безкоштовні школи і можливість втриматися на реалістичному бюджеті. Саме тому для багатьох родин Болгарія виграє не сумою виплат, а співвідношенням витрат до якості життя.
Окремо стоять Туреччина та Ізраїль. Тут майже немає класичних державних щомісячних виплат для українців, але є інша модель: сильна діаспора, приватний ринок оренди, швидке працевлаштування через громади, медицина і дешевша логістика. У Туреччині це працює через нижчу вартість життя, в Ізраїлі — через потужні спільноти взаємодопомоги.
Головний висновок 2026 року:
українці вже обирають країни не за найбільшою “соціалкою”, а за тим, де ще можна знайти житло після завершення програми і не зламатися на вартості оренди. Саме тому сьогодні головний поділ проходить не між Заходом і Сходом Європи, а між країнами великих виплат і країнами реалістичного життя.
