Українські чиновники не уявляють життя без олімпіад із основ наук
Про це написав колишній керівник Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук.
Він зазначив, що життя змінюється, формується абсолютно нова суспільна ментальність, а в батьків отих олімпіад – «скрєпи».
МОН видавнаказпро проведення у поточному навчальному році Всеукраїнських олімпіад із основ наук. Ну нічого не змінюється в тій структурі…
У існуючому вигляді Всеукраїнські олімпіади – ганьбисько, прямий пережиток совка, котрий уже тридцять років тягнеться в сучасну освіту України тими, хто ментально навіки вріс у освітню систему срср й не може від неї відірватися.
Сотні чиновників від освіти не уявляють своє життя без тих олімпіад. Бо олімпіади – дуже зручний жупел, щоб постійно ганяти вчителів, рейтингувати школи, тиснути на їхніх керівників.
Для сотень методистів, починаючи із ІМЗО, – це гарний засіб для кормління у прямому і переносному розумінні цього слова.
А для вчителів, котрі й так перевантажені під зав’язку, це іще одна форма безоплатного навантаження, яка вимагає часу і значних зусиль, у т. ч. й матеріальних.
Про учнів краще промовчати. Бо для того щоб заклад освіти мав якийсь рейтинг, часто доводиться одного й того ж учня зобов’язувати / просити / переконувати взяти участь у кількох олімпіадах… Аякже – «ліцо» школи важливіше від усього.
Я абсолютно не є противником олімпіад. Я їхній гарячий прихильник. Але лише тих олімпіад, які проводяться університетами з метою пошуку «свого» абітурієнта; громадськими організаціями з метою розвитку пізнавальних інтересів учнівської молоді…
Я «за» олімпіади, у яких учні будуть поспішати взяти участь: без учителів, директорів, методистів.
Я «за» такі олімпіади, коли між тими, хто їх проводитиме, буде конкуренція в змісті, сутності, значущості…
Натомість я категоричний противник олімпіад, котрі проводяться органами управління освітою на засадах примусу і наказів; олімпіад, за результатами яких оцінюється робота вчителя і закладу освіти; олімпіад, у яких беруть участь для «галочки»; олімпіад, які проводяться за принципом: «Бо так було».
Дуже погано, що в МОН та ІМЗО й досі сидять люди, котрі від отого «так було» не можуть ніяк відмовитися на користь «Було і пройшло».
Бо, якби могли, то не підсовували б на підпис керівникам МОН подібних наказів.
Життя змінюється, люди змінюються, формується абсолютно нова суспільна ментальність. А у батьків отих олімпіад – «скрєпи»… Бо так було…
