Сьогодні Україна і весь прогресивний світ вшановує пам’ять жертв страшної трагедії — Голодоморів 1921—1923, 1932—1933 та 1946—1947 років, Геноциду українського народу. Масштабна гуманітарна катастрофа не була стихійним лихом, спричиненим посухою чи іншими природними явищами. Це був терор голодом, спрямований на упокорення українського селянства.

«Рік 1933» — картина митця-емігранта Віктора Цимбала про геноцид українців. Була створена в Аргентині в 1936 році. На ній зображено загиблих від голоду, схудлих до кісток, матір з дитиною, які підіймаються угору до Бога.

Точної цифри жертв Голодоморів не існує і встановити її навряд чи практично можливо. Приховуючи масштаби злочину, його згубні наслідки варвари забороняли органам запису актів громадянського стану, органам обліку природного руху населення та медичним закладам фіксувати справжню причину смерті. А коли у 1933 році голод сягнув апогею, померлих ховали у братських могилах без реєстрації взагалі.

Зокрема, 16 лютого 1933 року в Україну надходить директива: «Категорично заборонити якій би то не було організації вести реєстрацію випадків опухання і смерті на ґрунті голоду, крім органів ДПУ». Сільським радам наказано при реєстрації смерті не вказувати її причину.

У січні 1933 року Народний комісар закордонних справ СРСР М. Литвинов робить спеціальну заяву про відсутність голоду в країні.

Тут треба зазначити, що у Радянському Союзі заборона інформації про голод діяла аж до 1987 року.

Спогади очевидців

На сьогодні зібрана величезна доказова база геноциду українського народу під час Голодомору 1932—1933 років. Крім документів тодішньої влади, існує понад 200 тисяч задокументованих свідчень очевидців геноциду.

«Картина була страшною: Запустілі села були мертві, не видно було ні працюючих людей, ні собак, ні худоби, навіть кішок не було видно. Як під час чуми… Виснажені, знесилені, опухлі люди мовчки сиділи по хатах, чекаючи на смерть…» Григорій Чалий, 1918 р.н., с. Безруки, Дергачівський р-н, Харківська обл.

«Я з 1920 року, мені було дванадцять год, то я знаю цей голод… (плаче). Була колективізація, забрали у нас коня і воза, а мати в горшки насипала зерна і насіння, так вони повитягали все. Забирали, що було… У нас три хлопчики, брати мої, померли, малі були… багато вмерло…» Віра Олійник, 1920 р.н., с. Ситняки, Київська обл.

Діти — жертви геноциду

Жертвами голодоморів є безневинні діти. Смертність серед дітей становить 50% від усіх померлих з голоду. За неповними даними, кількість учнів у початкових, неповних середніх і професійних школах, а також дітей у дошкільних закладах за три голодних роки зменшилась на 1 071 000 осіб. Лише на Київщині наприкінці травня 1933 року зафіксовано близько 333 000 бездомних дітей.

У кожному селі й містечку організовуються дитячі будинки. До них привозять бездомних дітей. Це діти голодуючих, розстріляних, вивезених у Сибір батьків.

Наслідки злочину геноциду

Кількість людських втрат України від Голодоморів становить більш ніж 10 мільйонів українців.

Україна втратила національну еліту.

Україна стоїть на руїнах храмів.

Україна позбулася всіх родинних цінностей.

Україна на десятиліття позбавлена національного, політичного та громадського життя.

Голодомори не зламали українців ні фізично, ні духовно.

Ми схиляємо голови в жалобі перед жертвами комуністичного народовбивства та пам‘ятаємо про трагічні дати. І в день пам‘яті голодоморів обов’язково в кожній хаті у віконці буде горіти свічка.

/Текст підготовлено для «Патріот Донбасу» на основі відкритих джерел/