Кампанія українських далекобійних ударів по території Росії, яка розгорнулася на початку 2024 року, цієї весни різко набрала темпів. У березні кількість українських безпілотників, які, за твердженням Міноборони РФ, були перехоплені над російською територією, вперше перевищила аналогічний показник для російських «Гераней-2» — російська сторона повідомляла про понад 7 тисяч перехоплень. Від початку квітня під ударами опинилися понад дві третини з 34 найбільших російських нафтопереробних заводів. Le Monde проаналізував, завдяки чому українські дрони долають тисячі кілометрів і прориваються крізь російську оборону, а також де проходять межі ефективності «далекобійних санкцій», як їх іронічно називає Володимир Зеленський.
Одним із головних факторів стало стрімке збільшення дальності українських апаратів. За словами засновника Fire Point Дениса Штілермана, дальність FP-1 зросла з 1600 до 3400 кілометрів, що теоретично дозволяє цьому дрону досягати навіть Омського НПЗ. Інженери постійно спрощують конструкцію для серійного виробництва та одночасно покращують льотні характеристики: нещодавня зміна конфігурації крила збільшила підйомну силу, знизила витрати пального та дозволила встановити більші паливні баки. Водночас FP-1 залишається надлегким апаратом, тому його бойове навантаження, яке може становити від 50 до 120 кілограмів, безпосередньо залежить від необхідної дальності польоту — що далі розташована ціль, то менше вибухівки він може нести.
Другим ключовим фактором стала масовість. За даними Генерального штабу України, вже до літа 2025 року FP-1 та його середньодальня версія FP-2 забезпечували 59% українських глибоких ударів і 54% успішних влучань. Однією з причин стала саме простота FP-1: апарат коштує близько 50 тисяч євро, що дозволяє виробляти його у великих кількостях. Наприкінці 2025 року Fire Point повідомляла про темпи виробництва до 200 апаратів на день.
Паралельно Україна продовжує застосовувати далекобійний безпілотник «Лютий». За даними «Української правди», до масового появлення FP-1 саме на «Лютий» припадала переважна частина успішних українських ударів по російських НПЗ у 2024 році. Він значно дорожчий за FP-1, тому нині відіграє менш помітну роль, однак продовжує використовуватися і дозволяє збільшувати масштаб та частоту атак.
«Кількість сама по собі є якістю», — пояснює оборонна аналітикиня та фахівчиня з військових інновацій Олена Крижанівська. За її словами, з 2025 року Україна також почала переносити частину виробництва до країн-партнерів. Офіційні масштаби такого виробництва не розголошуються, однак його зростання підтверджують численні військові джерела. Значну частину запущених апаратів росіяни перехоплюють, проте масовані атаки дозволяють перевантажувати оборону та забезпечувати прорив частини дронів до цілей.
Сама російська територія створює для Москви фундаментальну проблему: повністю прикрити ППО країну таких масштабів практично неможливо. Науковий директор Інституту стратегічних і оборонних досліджень Університету Ліон-III Тібо Фуйє звертає увагу, що відносно прості українські дрони летять повільно та на малих висотах, тоді як значна частина традиційних систем протиповітряної оборони створювалася передусім для боротьби зі значно швидшими та висотнішими цілями.
«Жодна система ППО у світі не здатна забезпечити абсолютний захист», — зазначає Крижанівська. Крім того, наприкінці зими та на початку весни українські сили проводили кампанію зі знищення російських засобів ППО, створюючи коридори, через які більша кількість далекобійних безпілотників могла прориватися до визначених цілей.
Ще однією перевагою стала часткова автономність українських дронів, яка дозволяє їм діяти навіть за умов придушення супутникової навігації та зв’язку. За повідомленнями російських джерел, у збитих «Лютих» знаходили модулі Skynode S із функціями комп’ютерного зору. Система може зіставляти заздалегідь прокладений маршрут із зображенням бортової камери та коригувати політ без GPS і постійного каналу зв’язку, що значно ускладнює протидію засобами радіоелектронної боротьби.
Такі модулі також дозволяють автоматично розпізнавати попередньо визначені цілі. Колишній голова українського комітету з питань штучного інтелекту Віталій Гончарук пояснює, що подібні функції використовуються практично на всіх далекобійних дронах, оскільки біля важливих об’єктів зв’язок, необхідний для фінального наведення оператором, часто відсутній. Водночас повністю автономною така зброя не є: система здатна виконувати закладене завдання, але її можливості реагувати на непередбачувані зміни обстановки чи самостійно ухилятися від перехоплювачів залишаються обмеженими.
Головною слабкістю далекобійних БПЛА залишається відносно невелика бойова частина. Навіть успішне влучання дрона не має руйнівної сили крилатої чи балістичної ракети. У «Лютого», наприклад, йдеться приблизно про 50–75 кілограмів вибухового навантаження, тому частину пошкоджень російська сторона здатна відносно швидко усувати.
«Ми безумовно стали свідками перерозподілу сил щодо обсягів глибоких ударів, але російські залпи часто супроводжуються значно руйнівнішими ракетами, тоді як українські майже виключно складаються з безпілотників», — пояснює Фуйє.
Саме тому, зазначає Le Monde, наступним етапом української стратегії стають власні далекобійні ракети. Fire Point уже створила крилату ракету FP-5 Flamingo, яка застосовувалася в бойових умовах, хоча поки в обмежених масштабах, а також працює над балістичними FP-7 і FP-9. Заявлена бойова частина останньої сягає 800 кілограмів, а дальність — близько 800 кілометрів. За даними компанії, FP-7 пройшла випробування на початку 2026 року, тоді як FP-9 може бути готова до застосування вже восени.
Таким чином, головною перевагою української кампанії глибоких ударів стала не поява одного технологічно надскладного безпілотника, а поєднання масового виробництва, постійного збільшення дальності, автономної навігації, попереднього придушення російської ППО та одночасного запуску великої кількості відносно дешевих апаратів. Але дрони не здатні повністю замінити ракети, і саме створення власного далекобійного ракетного арсеналу має стати наступним кроком України.
Джерело: Le Monde
