Спецпосланець президента США Дональда Трампа по Білорусі Джон Коул вибудував незвичний стиль дипломатії з Александром Лукашенком — із непристойними жартами, горілкою, порадами щодо схуднення та демонстративно неформальною манерою спілкування. Сам Коул стверджує, що саме такий підхід допоміг досягти результатів, однак критики вважають, що Вашингтон занадто багато поступається авторитарному білоруському режиму, пише The New York Times.

79-річний Коул розповів, що коли його терміново направили на зустріч із Лукашенком, він вирішив максимально розрядити атмосферу. «Гумор — це величезна зброя. Якщо ви можете розсмішити людину, ви вже на півдорозі до мети», — пояснив дипломат.

За його словами, особистий контакт із Лукашенком згодом допоміг домогтися звільнення близько 500 політичних в’язнів та помилування ще кількох сотень. Білоруський правитель також почав виконувати роль неформального каналу комунікації між Вашингтоном і Москвою.

Натомість Коул домовлявся про послаблення санкцій щодо Лукашенка та просував план поступової нормалізації відносин між США і Білоруссю.

Саме це викликає найбільше запитань у критиків. Білоруські активісти наголошують, що репресивна система не припинила працювати: поки одних політв’язнів звільняють, інших саджають. Частина опозиції порівнює такий механізм із «конвеєром» і вважає, що обмін звільнень на санкційні поступки фактично створює для режиму стимул і надалі використовувати людей як предмет торгу.

Коул із такою критикою не погоджується. За його словами, його головні цілі — домогтися звільнення ув’язнених і поступово підштовхнути білоруську владу до повернення «в сім’ю народів».

Під час першої зустрічі Лукашенко різко критикував європейських лідерів, які намагалися його ізолювати. Коул у відповідь використав грубий жарт про європейців, пояснивши пізніше, що сказав саме те, що Лукашенко хотів почути, аби зняти напругу.

«Після цього він мене полюбив», — згадує Коул.

Потім почалася горілка. За словами американця, він випив дві чарки особистої марки Лукашенка, а решту непомітно виливав на підлогу, щоб залишатися тверезим під час переговорів.

Після тостів Лукашенко погодився звільнити не лише громадянина США, про якого просив Вашингтон, а й ще одного американця — «тому що ви мені подобаєтеся».

На наступній зустрічі в Мінську у червні 2025 року Лукашенко звернув увагу, що Коул сильно схуд. Той розповів йому про препарат Zepbound, завдяки якому, за його словами, скинув близько 20 кілограмів.

На цій зустрічі Коул супроводжував спецпосланця Трампа Кіта Келлога. Переговори тривали понад шість годин, а невдовзі після них білоруська влада звільнила 14 політичних в’язнів, серед яких був чоловік опозиційної лідерки Світлани Тихановської.

Тепер Коул хоче використати свої неформальні канали і для складнішої місії — допомогти з обмінами цивільних ув’язнених між Росією та Україною.

За його словами, до нього звертався лауреат Нобелівської премії миру Дмітрій Муратов із проханням сприяти такому обміну. Коул стверджує, що вже отримав фінансові зобов’язання від двох організацій, які могли б допомогти з переселенням звільнених людей.

Втім, першочерговим завданням він називає звільнення решти білоруських політичних в’язнів. Коул заявив, що очікує найближчим часом ще одного великого обміну.

Історія його дипломатії демонструє характерний для адміністрації Трампа підхід: менше формальних процедур, більше персональних контактів і домовленостей між конкретними людьми. Для прихильників Коула головним аргументом є сотні звільнених в’язнів. Для критиків — ціна, яку Вашингтон платить режиму Лукашенка за кожну таку поступку.

Джерело: The New York Times.