Молодший лейтенант Андрій із позивним «Монах», який служить у 120-й бригаді територіальної оборони, пройшов шлях від водія до командира зенітного взводу. Сьогодні він переконаний: головне завдання офіцера — не лише виконати наказ, а й зберегти життя своїх бійців.

До війни Андрій працював у цивільному секторі, займався бізнесом. Однак після побаченого у Бучі у квітні 2022 року вирішив долучитися до війська. Спершу служив водієм в автомобільній роті, але вже за місяць брав участь у бойових діях поблизу Бахмута.

За словами військового, досвід із мирного життя став у пригоді на фронті. Управління людьми, комунікація та вміння приймати рішення допомагають ефективно керувати підрозділом навіть у складних умовах.

Командир наголошує: у роботі з бійцями важливо не тиснути авторитетом, а доносити суть завдань так, щоб підрозділ діяв злагоджено. Особливу увагу він приділяє довірі у колективі.

«Найкраща мотивація — це особистий приклад. Коли командир іде разом зі своїми людьми, у них немає відчуття, що їх відправляють на смерть», — говорить Андрій.

Саме тому він намагається бути поруч із підлеглими під час виконання бойових завдань.

Війна, зізнається офіцер, суттєво змінила його характер. Він став спокійнішим і стриманішим, навчився зосереджуватися на результаті, а не на емоціях.

Попри складні будні, Андрій мріє про перемогу України, повернення всіх територій і створення сильної армії, яка унеможливить нову агресію.

На запитання, чому він на фронті, відповідає коротко:

«Або я тут, або вони тут. Поки я тут — їх тут немає».