Історія так званого жіночого султанату в Османській імперії починається не просто з появи впливових жінок при дворі, а з ламання самої державної традиції. Османська система довго будувалася так, щоб жодна жінка не ставала повноцінним політичним центром. Але в XVI столітті ця рівновага змінилася. Символічним початком нового часу стала Хюррем, відома в Європі як Роксолана, а в українській традиції — як Олександра Лісовська. Символічним фіналом класичної фази цього явища часто вважають Хатідже Турхан, яку українська історична традиція пов’язує з Поділлям. У ширшій історіографії межі жіночого султанату визначають по-різному: від приблизно 1520 або 1530 років до 1656, 1683 або навіть 1715 року. Але якщо говорити саме про період, коли жінки не просто впливали, а реально тримали в руках механізм імперської влади, то вісь Хюррем — Турхан є найбільш показовою.
Хюррем була першою, хто перетворив гарем із внутрішнього двірцевого простору на місце великої політики. За даними Britannica, вона народилася близько 1505 року в Рогатині, у нинішній Івано-Франківській області України. У європейських джерелах її називали Roxelana — саме як жінку руського, тобто русинського або рутенського, походження. Водночас важливо бути точними: ім’я Олександра Лісовська широко вкорінене в українській культурній традиції, але джерела XVI століття не дають беззаперечного документального підтвердження її дівочого прізвища в тому вигляді, в якому його знає масова культура.
Географічно Рогатин лежить на заході сучасної України, в історичному просторі Галичини. У XVI столітті це була територія Руського воєводства Корони Польської — прикордонний світ між Центральною Європою, степом і чорноморським простором, звідки кримськотатарські набіги регулярно вивозили людей у рабство. Саме через цю траєкторію українські, білоруські та польсько-руські землі ставали одним із джерел поповнення османського двору. Хюррем пройшла цей шлях від полонянки до законної дружини султана, а це вже саме по собі було політичною революцією, бо османські падишахи зазвичай не одружувалися з наложницями офіційно.
Саме з Хюррем починається нова модель влади. Вона стала не просто фавориткою Сулеймана I Пишного, а жінкою, через яку змінилася сама архітектура династії. Хюррем народила щонайменше шістьох відомих дітей: шехзаде Мехмеда, Міхрімах-султан, шехзаде Абдуллаха, Селіма, шехзаде Баязида і шехзаде Джихангіра. Із них саме Селім II став наступним султаном Османської імперії. Це зробило Хюррем не лише співправителькою при дворі, а й матір’ю нової династичної лінії. Через Селіма II вона стала праматір’ю наступних поколінь османських правителів.
Після смерті Сулеймана в 1566 році трон посів Селім II, син Хюррем. Після нього в 1574 році імперією правив уже його син Мурад III. Тобто Хюррем не просто добилася власного злету. Вона провела через престол свою кровну лінію й фактично заклала модель, за якої мати спадкоємця ставала центром політичної сили. Це і є головний зміст початку жіночого султанату: влада жінки перестала бути випадковим винятком і стала інституцією.
Після Хюррем османська система вже не повернулася до попередньої рівноваги. Далі прийшли Нурбану, Сафіє, Кьосем. Вони вже діяли в моделі, яку відкрила саме Роксолана: мати спадкоємця — це не тіньова фігура, а політичний центр. Особливо це стало помітно в XVII столітті, коли на трон дедалі частіше сходили неповнолітні або слабкі правителі, а реальна керівна вага переходила до valide sultan — матері чинного султана. Саме тому історики пов’язують жіночий султанат не лише з коханням чи інтригами, а з механікою регентства, доступом до скарбниці, призначенням великих візирів, контролем палацу та будівельною політикою.
Якщо Хюррем стала початком, то Хатідже Турхан стала кульмінацією і водночас фінальною великою постаттю класичного жіночого султанату. Її походження менш чітко документоване, ніж походження Хюррем. Частина джерел називає її русинкою або жінкою зі східноєвропейського, українського простору. Українська історична традиція виводить її з Поділля, іноді прямо пов’язуючи з теренами сучасної Вінниччини та з іменем Надія. Але тут потрібна обережність: це не та сама джерельна певність, яку ми маємо щодо Рогатина в історії Хюррем. Тому коректніше казати так: у сучасній українській історичній інтерпретації Турхан часто постає як Надія з Поділля, можливо, з території нинішньої Вінницької області, але в міжнародній довідковій літературі її рання біографія лишається частково дискусійною.
Географічно цей подільський слід дуже важливий. Поділля XVII століття — це пограниччя між Річчю Посполитою, Кримом, козацьким степом і османським впливом. Воно було одним із головних просторів насильницького вивозу людей у ясир. Саме тому поява при османському троні жінки з подільського середовища не є екзотичною легендою, а цілком вписується в траєкторії того часу.
