У Слов’янську планують знімати фільм під назвою «Вовчата». Це історія двох братів, старшого та молодшого, які під час нинішньої війни шукають свого батька. Він пішов воювати і діти не знають де він і що з ним сталося.

У четвер, 15 липня, у офісі ГО «Група Патріот» відбувся кастинг серед дітей та підлітків на головні ролі у цій стрічці. На кастинг прийшло досить багато дітей – приблизно три десятки. Це були діти здебільше зі Слов’янська, але були претенденти на головну роль з Краматорська та навіть з Криму.Кастинг проходив понад 12 годин.

Ось що розповіла режисер короткометражної стрічки «Вовчата» Тетяна Дородніцина.

Чому така назва «Вовчата»?

«Є взагалі такий термін «вовчата», який з’явився після Другої світової війни. Так називають дітей, які втратили або своїх батьків, або будинок. І вони тиняються такими безхатченками. Тоді це була масова історія. Вони деякий час мешкали біля сіл, біля будівництва, у лісі. Але для мене це кіно про внутрішній стан дитини. Це так суб-особистість, яка захищає свій внутрішній світ, яка хоче лишатися у комфорті у щасті. Але коли дитина бачила, якісь трагічні події, вона щоб триматися та не плакати, стає така, як їжачок. Це діти, які подорослішали не по рокам».

«Це кіно про дітей і мені хотілося зняти про дітей, про війну, про дітей на війні. Коли я побачила цю новелу, мене це зачепило і я подумала, що я шукала щось таке. Ті діти, які бачили якісь трагічні події на війні, у них все рівно посттравматичний синдром лишається. І дорослі не всі можуть з цим впоратися без психолога. А діти, тим більше. Вони звичайно десь забудуть, сховають за маску «вовчонка» або щасливої дитини. Але воно там десь залишиться і заважатиме жити. Мені цікаво дослідити бачення світу. Насилля породжує насилля. І якщо з ними не працювати, то з них виростуть вже не вовчата, а волчари».

А чому Слов’янськ?

«Взагалі в сценарії не було прописано де це відбувається. Це могло бути Дебальцеве, Авдіївка, Мар’їнка, Слов’янськ, Лисичанськ. Така історія може статися будь де. Слов’янськ ми обрали тому що везти дітей і знімати до Мар’їнки або Авдіївки – це небезпечно. Ми могли запросити дітей у Києві, але я займаюся документальним кіно і люблю наближення до реалізму. Тут і діалект, він тут свій. Або буде потрібно довго з актором працювати. Мені хотілося знайти дітей, які мали досвід і мають якісь історії і я розумію що їм є про що розповісти».

Ви задоволені кастингом який пройшов?

«Дуже. Я приємно вражена Слов’янськом. Я побачила наскільки тут відкриті люди. Вони йдуть на контакт. Це помітила не тільки я, а й Алла – кастинг директор. Все одразу зорганізувалося».

Організувати кастинг допомогли: відділ культури Слов’янської міської ради, «Теплиця» та «Група Патріот».

А відібрали скільки дітей?

«Це важко сказати. Ми будемо ще приїжджати. Я вражена, які діти тут. І цікаві, і глибокі, і мають здібності».

Ви побачили, що сьогодні на кастингу більш правдиво та органічно виглядали діти, які не займалися будь якою акторською діяльністю?

«Це має бути такий природній хист і бажання зніматися. Як на мій погляд, приблизно десять пар головних героїв вже хочеться сформувати – старшого хлопчика та молодшого. Як кажуть у кіно, має відбутися синергія. Відбувається справжня дружба між головними героями. Бо в кіно, це відчувається. Бо кіно, це взагалі, збільшуване скло. В кіно треба бути собою і емоції показувати більш природньо. Як то кажуть, не награвати. Актори, у яких є великий досвід в театрі, їм інколи складно зніматися у кіно».

Оці два хлопчика, які шукають свого тата. Їх тато не чиєму боці воює?

«Зараз в нас ще триває розробка і я не буду розкривати карти. Я ще прописую цю всю історію. Вона (історія) зараз наповнюється деталями».