Порука часто сприймається як проста допомога знайомому, однак із юридичної точки зору це серйозне зобов’язання. Фактично поручитель відповідає перед кредитором так само, як і сам боржник, тому рішення про підписання такої угоди варто приймати обдумано.

Про це нагадують у Міністерстві юстиції.

Договір поруки передбачає, що поручитель бере на себе відповідальність за виконання боржником його обов’язків. У разі порушення умов договору саме поручитель може бути зобов’язаний погасити борг — повністю або частково. Причому відповідальність охоплює не лише основну суму, а й проценти, штрафи та можливі збитки, якщо інше не визначено угодою.

Українське законодавство допускає як одного, так і кількох поручителів. У такому випадку вони несуть солідарну відповідальність перед кредитором. Водночас поручитель має право отримати винагороду за свої послуги, якщо це передбачено.

Якщо боржник не виконує свої зобов’язання, кредитор може звернутися як до нього, так і до поручителя. У разі отримання вимоги поручитель повинен повідомити про це боржника та, за потреби, залучити його до судового процесу. При цьому поручитель має право висувати ті ж заперечення, що й боржник.

Після виконання зобов’язань за боржника до поручителя переходять права кредитора. Це означає, що він може вимагати від боржника повернення сплачених коштів. Також боржник зобов’язаний повідомити поручителя, якщо самостійно погасив борг.

Порука припиняється у кількох випадках: після виконання основного зобов’язання, закінчення строку дії договору, відмови кредитора прийняти належне виконання або переведення боргу на іншу особу без згоди поручителя. Якщо строк поруки не визначено, вона діє до повного виконання зобов’язання або до спливу трьох років, протягом яких кредитор не звернувся до суду.

Окремо зазначається, що ліквідація боржника-юридичної особи не звільняє поручителя від відповідальності, якщо кредитор встиг подати позов до моменту припинення такого боржника.