Тайвань може багато чому навчитися в України, а неформальні зв’язки між сторонами поступово зміцнюються. Про це повідомляє The New York Times.

Між урядами України та Тайваню немає офіційних дипломатичних чи військових відносин. Водночас неформальна мережа, яку формують керівники компаній і волонтери, допомагає компенсувати цю відсутність.

«Коли-небудь почнеться війна з Китаєм, і тоді мій досвід стане цінним», говорить 37-річний Лі, який як волонтер допомагає українській армії.

Він є частиною мережі громадян і оборонних компаній, що вибудовують партнерства між Україною та Тайванем. Усвідомлюючи загрозу вторгнення з боку значно більших сусідів, сторони обмінюються досвідом, ресурсами та перевіреними в боях технологіями.

Такі контакти дозволяють обходити відсутність офіційних відносин і делікатність ситуації для обох урядів, які не хочуть провокувати Китай. Українська індустрія безпілотників залежить від Китаю у постачанні більшості компонентів, а Тайвань тісно інтегрований у китайську економіку.

З 1992 року Україна дотримується принципу «єдиного Китаю», визнаючи уряд у Пекіні. Тайвань, своєю чергою, уникає кроків, які Пекін міг би розцінити як надмірну підтримку України, з огляду на партнерство Китаю з Росією.

Попри це, між представниками оборонного сектору та волонтерами триває неофіційний обмін військовими технологіями та досвідом. Контакти між сторонами також посилилися завдяки гуманітарній допомозі Тайваню Україні та візитам українських законодавців до Тайбея.

Водночас військові аналітики та колишні тайванські чиновники критикують армію Тайваню за повільне впровадження інновацій, зокрема небажання повною мірою перейняти асиметричну модель війни, яку першою широко застосувала Україна.