У Слов’янську представники громадських організацій та містяни не забувають родини загиблих у неоголошеній російсько-українській війні. Особлива увага привернута до неповнолітніх дітей, батьки або родичі яких загинули, захищаючи Україну.
Родина Ременюків перебралася до Слов’янська у 2014 році, коли окупували Луганськ і Луганську область. Сам Андрій навчався у місті, починаючи з 2005 року.
Андрій Ременюк пішов на фронт добровольцем. Спочатку воював у 30-й механізованій бригаді, а згодом у 90-у окремому аеромобільному батальйоні.
8 грудня 2014 року в селищі Піски під Донецьком Андрій загинув. У нього залишились дружина з маленькою дитиною. Він нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) та нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту».
Сьогодні, 15 червня, у сина Андрія, Кирила Ременюка, День народження. Йому виповнилося 7 років. Хлопчик давно мріяв про велосипед, тож небайдужі мешканці Слов’янська та Лиману вирішили здійснити мрію. Вони зібрали кошти й придбали подарунок до дня народження.
Велосипед маленькому Кирилу вручили представники громадського об’єднання «Слов’янська січ». Сам хлопчик не очікував такого подарунка й, навіть знітився від такої уваги. Його дід, Олег Ременюк, пообіцяв, що обов’язково навчить онука їздити на велосипеді.
Василь Хоменко, голова «Слов’янської січі», розповів, як виникла ідея зробити такий подарунок малому.
«Ідея купити велосипед виникла спонтанно. Ми спілкуємося з родинами загиблих хлопців і десь у розмові почули, що дитині потрібен велосипед. Ми вирішили зібрати кошти й все вдалося. Цією дією ми показуємо свою повагу до родин загиблих. Дуже хочеться, щоб вони розуміли, що вони не самі. Наприклад, недавно ми також дарували родині Романа Напрягло (морпіх зі Слов’янська, який загинув на Маріупольському напрямку – ред.) цуценя. Ми будемо це продовжувати й далі», – каже пан Василь.
Вдова загиблого Тетяна Ременюк продовжує займатися волонтерською діяльністю. Говорить, що війна ніяк не хоче її відпускати. Нещодавно вона приїхала з-під Широкіно, була у Авдіївці. Тетяна розповідає, що Кирило сумує за батьком, дуже часто згадує й розпитує про нього.
