Видавець та політичний оглядач Олександр Красовицький зазначає:
- Захід росії у війну відбувся у 2008 році, на Бухарестському саміті НАТО. Думаю, лідери країн Заходу не очікували настільки жорсткої реакції путіна на фактичну декларацію про можливість Грузії та України рухатися в бік членства в НАТО. Подробиці є в книжці Ангели Меркель «Свобода», виданій минулого року «Видавництвом Фоліо». До речі, сьогодні постало питання про можливе призначення пані Меркель, яка знає путіна та російську мову, переговорницею від Європи. Але повернемося у 2008 рік. Нагадаю, українське суспільство під тиском російської пропаганди у своїй більшості не дуже сприймало, навіщо Україні порушувати кучмівський шлях багатовекторності, а політикум уперто не бачив російської загрози навіть після чергового нападу рф на Грузію у 2008 році. Населенню розповідали про збоченого русофоба Мішіко Саакашвілі, який жував краватку, а не про президента незалежної держави Михеїла Саакашвілі, який із роздертої на частини, жебракуючої, корупційної держави створив кавказького тигра. Українці не розуміли, що ми — наступні. Західні лідери теж робили вигляд, що не розуміють: політична корупція в Європі — це поступова колонізація Європи росіянами без війни. І тут трапилася Україна, яка не впала у чотирнадцятому, не впала і у двадцять другому. Момент найвищої могутності путіна — 2022 рік, коли, почавши війну проти України, він ще й погрожував Заходу енергетичним колапсом, вимагав повернути заблоковані кошти, тероризував європейський бізнес у росії, семимильними кроками відкрито розвивав антиєвропейські проєкти в європейських країнах. Ціль прямо декларувалася — підкорити всю Україну власній владі, набрати нову армію в цій майбутній квазідержаві, знищити східний фланг НАТО і повернути статус-кво радянських часів, коли фронтир проходив не на хуторі Михайлівському, а під Віднем та у центрі Берліна.
- Не так сталося, як гадалося. Складний баланс ЗСУ, українських військових ветеранів, волонтерів, народу та влади зупинив агресора, а перемовники не підписали капітуляцію у квітні 2022 року. Саме в цей момент путін почав втрачати політичний вплив. Захід ЗСУ на територію Курщини показав, що навіть територіальна цілісність рф — це така ж змінна величина, як і російська велич. Я не буду перелічувати кроки падіння путіна до сьогоднішнього рівня, скажу лише про те, що світова могутність росії поступово перетворюється на клаптик шагреневої шкіри: Сирія, Лівія, Венесуела. Далі будуть Куба, Нікарагуа. Окрема справа — Іран. Він не був повноцінним проксі, він був і є релігійно-клерикальною державою, яка колишніх червоних безбожників сприймає лише ситуативно. Тим не менше, як воєнний партнер росії, Іран поступово втрачає вплив.
За свою карʼєру путін зустрічався з китайським лідером близько 40 разів. Спочатку — як рівноправний партнер. У 2008 та 2014 роках радився щодо нападу на Грузію та Україну. У 2008 році свідомо поліз на Кавказ до завершення літньої Олімпіади у Пекіні, у 2022 — ледве дочекався закінчення зимової. Тим не менше, остання зустріч була ще 31 серпня — 3 вересня 2025 року, коли стан справ на фронтах здавався набагато гіршим для України, а ейфорія від духу «Анкоріджа», який відбувся 15 серпня перед цим, у росіян була максимальною, межувала з наркотичним сп’янінням. Чахлик повернувся на вищий рівень світової дипломатії. Човники Трампа возили ікру з москви каністрами, потім він розповідав, як молився за Трампа, та інше.
- Сьогодні ситуація інакша. Тільки Китай, ризикуючи санкціями США для власних НПЗ, витягує російський паливний експорт. Парад на Червоній площі відбувся завдяки дозволу Володимира Зеленського (а сьогодні ми побачили беззахисність москви перед українськими дронами). На відміну від 2025 року, Сі Цзіньпінь на парад 9 травня не приїхав. Телефонних контактів, принаймні відкритих, між лідерами двох країн не було. Трансмонгольський газопровід після завершення постачань до Європи Сі будувати путіну не дозволив і грошей на нього «Газпрому» не дав.
Чахлик летить до Пекіна не як повноцінний партнер у перемовинах, а як сателіт, який має почути рішення, напрацьоване старшими, під час зустрічі Трампа та Сі.
Трамп, який був стільки років захоплений путіним, ФСБ і росією, прийшов до влади з гаслом швидкого миру в Україні, весь час підігравав путіну: то знищуючи «Голос Америки», то обмінюючи до росії військового злочинця — торговця зброєю — на мирну випадкову заручницю без стратегічного виграшу, то зупиняючи постачання зброї і розвідданих Україні. Чахлик багато разів міг вийти з війни, зберігши обличчя та позбувшись більшості американських санкцій. Тим не менше, навчившись практик Андрія Андрійовича Громика, який тридцять років очолював радянську дипломатію і отримав прізвисько «Містер Ноу», не здавати переговорних позицій і весь час підвищувати ставки, він став схожим на героя старого анекдоту.
Дуже набожний чоловік потрапив у повінь, сидить на конику даху власного будинку по коліна у воді і послідовно відповідає рятувальникам на катері, гелікоптері та плоту, що його врятує Бог. А коли він потрапляє до Бога, той каже, що посилав йому пліт, гелікоптер та катер, а той дурень не скористався.
Так і чахлик.
Він за ці роки згуртував українське суспільство навколо культури та мови, втратив другу армію світу, отримав проти себе найбільш технологічну армію Європи, не взяв навіть Куп’янськ та Малу Токмачку і зараз летить до Китаю після того, що відбулося минулої ночі в московському небі — і не тільки.
А там на нього очікує кілька варіантів розвитку подій:
- або встановлений термін, коли він має домовитися;
- або пропозиція «круглого столу» за участю представників Китаю та США;
- або, у випадку ще більш упертого бажання захоплювати Донбас, нова економічна реальність у міждержавних відносинах.
Можемо окремо сказати про варіанти системного продажу ключових активів, але, думаю, темп подібних речей влаштовує покупця. Китай нікуди не поспішає.
Чи є серед варіантів можлива зміна влади в росії з особистими гарантіями чахлику — не можу сказати. Такі речі проговорюють тільки віч-на-віч, часто навіть без перекладачів. Але думаю: якщо порівнювати долю афганських проксі москви — Бабрака Кармаля, який помер у москві, та Наджибулли, якого катували в Кабулі, — то чахлик вибере варіант контрольованої еміграції. А ще є історії його друзів — Каддафі, Саддама, і свіжа — Мадуро.
- Тепер про те, що відбулося сьогодні.
Звичні останнім часом речі — С-400 та «Панцир» на території аеропорту Бельбек в окупованому Криму, там же — диспетчерська вежа, «жирний» пансіонат на Арабатській стрілці, який був місцем дислокації частини, що запускала дрони по Україні, кілька штабів та місць забезпечення військ від Херсонщини до Луганщини, черговий військовий корабель у Каспійську, потяг із паливом на окупантській незаконній залізниці з окупованої Донеччини до окупованого Запоріжжя.
Звично, але приємно, важливо і перспективно. Кожен крок ворога нашою землею стає дедалі небезпечнішим.
Але головне відбулося на болотах. Сотні дронів із пізнього вечора суботи до ранку неділі прилітали по москві та Підмосков’ю. Раніше, багато разів, востаннє — три дні тому, я розповідав про те, що найбільш ефективними цілями після НПЗ є азотна та електронна промисловість ворога, що працюють на війну. У суботу вкотре якісно влучили в Невинномиський «Азот» на Ставропіллі і потенційно збільшили кризу у виробництві вибухівки.
Найгучніші результати у Підмосков’ї — це місто Зеленоград та місто Дубна — центри російського ВПК, багаторічні «закриті» мономіста ще з часів срср.
«Ангстрем» у Зеленограді — найбільший виробник мікросхем для військових заводів у росії (Брянський завод вже «покращено»), технопарк «Елма» у тому ж Зеленограді, де базуються близько 150 підприємств, більшість із яких заточені на війну, КБ «Радуга» у Дубні, яке розробляє та виробляє «Калібри» та «Онікси».
Але і це не все. НПЗ у москві, в Капотні, — це символ та серце системи. Поки що символічно прилетіло у прохідну, дим був не чорний, а білий. Але якщо Московський НПЗ — це серце, то аорта москви — це кільцевий нафтопродуктопровід довжиною 400 км, який оточує столицю. На його насосних станціях завантажують бензовози, що їдуть до АЗС та аеропортів. Ця аорта має кілька наливних насосних станцій, зокрема Солнєчногорську, яка палає і зараз, у селищі Дурикіно. А та, яка закачує у три гілки продуктопроводу бензин, дизель та авіаційний гас, — лише одна, Володарська. Вона теж «покращена» нашими дронами.
Знаєте, кожен день, кожну ніч, коли російські дрони та ракети знищують Харків (а наше місто, мабуть, один із комплексів путіна, якого тут уперше прилюдно назвали хуйлом), харків’яни завжди повторюють, що настане день, коли москва «почує» Харків і отримає сповна.
Цей процес тільки починається. У москві є багато чого цікавого для наших дроноводів та ракетників — і об’єкти ППО, не тільки «панцирі» на дахах житлових висоток, а й диспетчерські станції, і заводи електротехніки, і авіапідприємства, і автомобільні заводи, що працюють на війну. А головне, московський «ковьор», саме «ковьор», а не килим, — це закриття всіх аеропортів москви. Це — мрія кожного росіянина. Усе російське авіасполучення йде через один вузол пересадок, тому Шереметьєво, Внуково, Домодєдово, Биково, Чкаловськ — очікують найближчим часом на нові рішення. Тепер доступ до них буде регулюватися не стільки указами Володимира Зеленського, скільки розпорядженнями Євгена Хмари, керівника СБУ. Росіянам є сенс запам’ятати це прізвище.
- І так, згадати відому пісню, яку співав уродженець Одеси Леонід Утьосов:
«Синей дымкой окутаны стройные здания,
Ярче блещут кремлевских рубинов лучи,
Ждут вас завтра дела, скоро ночь, до свидания,
Дорогие мои москвичи».
Тепер у москві мають запам’ятати: кожної ночі вони будуть згадувати чотири роки ночей Харкова, Києва, Дніпра, Одеси, Запоріжжя, Херсона, Миколаєва, Сум, Чернігова та інших міст, де через тривоги не спали українці.
А оточення чахлика, зрозуміло, щоденно згадує колишню могутність росії і готує табакерки та шарфи для зустрічі з ним.
Могутність срср знищила війна з Афганістаном. Силу росії знищує кривава війна путіна проти України.
