Журналіст Дмитро Гордон нещодавно прославився інтерв’ю, яке взяв у Ігоря Гіркіна, який керував захопленням Слов’янська, причетний до вбивств і катувань громадян України. І ніколи цього не приховував. Мешканець Слов’янська, який був серед захоплених, розповів не тільки як це було, а й що б він зараз сказав Гордону.
У травні 2014 року бойовики Гіркіна затримали серед інших і мешканця міста Михайла Кирилюка. Як це відбувалося, розповів сам пан Михайло.
– За яких обставинах тебе схопили у 2014 році і якого числа це відбулося?
– Це відбулося 25 травня. Якраз Пономарьов (ватажок бойовиків, якого називали «народним мером», – ред.) влаштував на площі мітинг. Тоді там зібралася ота вся шобла. Аплодувала йому. Вони там задавали питання стосовно Губарєва (якого називали «народним губернатором» Донецької області, – ред.).
Далі Михайло розповідає:
– Я стояв збоку і слухав оту маячню. Потім пішов додому, і мені зателефонувала мама. А з нею я розмовляю виключно українською мовою. Я йшов, розмовляючи телефоном, в сторону будівлі СБУ. Я розповідав мамі про події, які відбувалися у місті. Ззаду підбігли і мама чула, яке мене крутили. Далі мене затягнули за барикаду, вдарили і я впав. Почали бити ногами. Вони (бойовики) казали, що привели укропа та бандеру».
– Як вважаєш, тебе затримали за те, що розмовляв українською?
– Скоріш за все, якби я просто йшов і не розмовляв телефоном, нічого б не було.
– Коли тебе затримували, вони яким-то чином представлялися?
– Сказали, що ополчення Донбасу.
Потім Михайла відправили «на підвал».
– Вони пояснювали за що тебе б’ють?
– Я ж фашист був, бандера, укроп. За те, що їх не підтримую.
– А як вони визначили, що ти їх не підтримуєш?
– Ті, які мене привели, сказали своїм: «Ось, він йшов і розмовляв українською. Та це засланий козачок»
Михайло розповів, що в нього на той час був новий паспорт. Старий документ він втратив у потягу. 14 березня 2014 року він отримав новий паспорт.
– Вони, коли подивилися паспорт, а він новий, вирішили, що це зроблено спеціально і відправили мене до підвалу.
– Скільки людей було у підвалі?
– У підвалі було дев’ять людей, серед яких і жінки, і чоловіки. Страшніше за все було те, що було одне відро, яке використовувалося для туалету. От жінкам, як сходити? Але добре, що всі (затримані – прим. авт.) були адекватні.
– Що було далі?
– На другий день мене вивели, як вони сказали, на розстріл. Наділи мені на голову чорного пакета. Я вже з життям попрощався.
– Скільки людей тебе виводили на розстріл?
– В мене був пакет на голові, але по розмовах, три людини.
– Це відбувалося у дворі СБУ?
– Так. Мене поставили біля забору, клацнули затвором… Потім назад відвели до будівлі в один з кабінетів. Пристебнули кайданками до стільця, на який мене посадили і знову почали бити.
– Тебе допитували, ставили питання?
– Запитували, хто тебе сюди заслав? Чому в тебе новий паспорт? Я відповідаю, що втратив у потязі, коли їхав з Києва. Чого ти їздив до Києва?.. Потім били по обличчю і запитували, як добираюся до Карачуна (гора, на якій були українські позиції, – ред.). Хто з тобою у Слов’янську працює, явки? Відібрали телефон, дивилися мої контакти.
– Ти пам’ятаєш обличчя тих людей, хто тебе бив?
– Один з тих, хто мене бив, був не з Донбасу, не з України. Тому що в нього говір був російський. Я таке відрізняю.
– Скільки бойовиків тебе допитувало?
– Двоє. Один допитував, а інший стояв у дверях і давав підказки куди бити.
– Тих, хто тебе катував, ти в лице запам’ятав?
– Звичайно, о дванадцятій ночі розбуди, я згадаю.
– Цих двох ти до цього у місті колись бачив?
– Ні. Коли мене тільки привели, я бачив серед бойовиків одну людину, яка була підприємцем на ринку і деяких ще. Хто вони, я не знаю, але візуально я їх раніше бачив у місті.
– Скільки ти пробув у бойовиків у полоні?
– Приблизно півтори доби.
– Яким чином ти звільнився?
– Мене вивели на двір після допиту і сказали, що тепер розстріляють. Я вже був без пакета на голові. Мене врятувало те, що серед бойовиків був мій сусід. Він запитав мене, що я тут роблю. Я йому розповів. Сусід сказав, що не треба мене бити і сказав, щоб я приніс дві тисячі гривень і тоді мене відпустять. Дав дві години і сказав: дивись, у тебе родина. Я знайшов ці гроші, приніс і мені віддали паспорт, а сусід сказав, щоб я виїхав з міста. Через два-три дні я виїхав з міста разом з родиною.
– Того сусіда в місті зараз немає?
– Його немає, він пішов разом ними. По чуткам, він живий, але я не знаю, наскільки це правда.
– Ти дивився інтерв’ю Гіркіна Гордону? Яка твоя реакція?
– Дивився. Негативна…
– Це все що ти можеш сказати?
– Дуже важко було, але взяв себе у руки, подивився до кінця. Дружина бурчала: воно тобі треба? Але я подивився.
– Якби в тебе була можливість сказати щось Дмитру Гордону сказати, щоб ти сказав?
– М*удак. Але це м’яко сказано. З моєї точки зору, він плюнув у душі людей, які пройшли через це, тим людям, які загинули, які отримали каліцтва. В мене немає слів….
Після звільнення Слов’янська Михайло повернувся до міста. У 2014 та 2015 році намагався піти на контракт до ЗСУ. У військовому комісаріаті йому відмовляли. У 2016 році він уклав контракт і потрапив до 54 механізованої бригади. Зараз він має статус учасника бойових дій і статус інваліда війни.
У будівлі, де у підвалах тримали катували, та вбивали заручників, зараз знаходиться міськвідділ СБУ. На стіні є меморіальна дошка в пам’ять про закатованого, за наказом Гіркіна, Володимира Рибака. На день загибелі Рибака біля дошки завжди є квіти та запалені свічки. А скільки було вбито людей у будівлі СБУ, де навесні та влітку був штаб Гіркіна, ніхто не знає.
