Система змін в армії має не лише переваги, а й недоліки.
Про це написав сержант Збройних сил України Павло Казарін, передає NV.
Далі — мовою оригіналу.
Почну з плюсів.
- Радий за хлопців із піхоти. Вони несуть на собі найважчий тягар війни і заслуговують на найкоротші терміни служби та найвищі зарплати.
- Рішення щодо повернення СЗЧ — також плюс. Розширили перелік бригад, прибрали батальйони резерву зі схеми повернення, перевели процес в онлайн. Якщо це дозволить повернути частину бійців до ЗСУ — буде добре.
- Переведення раз на рік у межах корпусу без погодження командира — цікава ініціатива, подивимось, як вона працюватиме. Схоже на те, ніби ринкові механізми дісталися ЗСУ: можна буде побачити, звідки люди йдуть і куди переходять.
- Нові контракти виграють ті, хто нещодавно потрапив до армії — за мобілізацією або за контрактом. Бо заходили вони або «до оголошення демобілізації», або «на три роки» (але без жодної гарантованої відстрочки). Тепер зможуть перепідписати контракт на два роки — з певним розумінням власної подальшої долі.
Тепер — про недоліки.
- Це стосується тих, хто в армії ще з часів АТО/ООС або з початку повномасштабного вторгнення. Зараз виглядає так, ніби їм пропонують прослужити ще два роки — без урахування попередніх заслуг. Це звучить як зрада і знецінення.
Якщо на цих людей найближчим часом має поширюватися обіцяна демобілізація (народні депутати говорили про можливість звільнення тих, хто відслужив 5 і більше років), то про це варто було сказати одразу. Інакше «ложечки знайдуться, а осад залишиться». Люди запам’ятовують не реальність, а свої емоції щодо неї. І нинішнє відчуття фрустрації у бійців «першої хвилі» може перерости в додаткову недовіру до системи, навіть якщо держава восени оголосить демобілізацію для ветеранів.
А якщо не оголосить і всі ці натяки на демобілізацію залишаться лише словами — наслідки будуть негативними.
- Питання офіцерів. Наскільки я розумію, відстрочки на них поширюються (як і строкові контракти), але не передбачена остаточна демобілізація після певного строку служби. Є ризик кадрового голоду: у сержантів буде менше стимулів погоджуватися на офіцерські звання. Якщо офіцера позбавляють права на демобілізацію, йому мають запропонувати альтернативу. Поки що її немає.
- Про короткостроковість базової відстрочки вже писали: шість місяців мінімальної відстрочки можуть фактично перетворитися на неоплачувану перерву, адже роботодавці навряд чи братимуть людину на такий строк.
- Щодо відстрочки для бойових посад: можлива ситуація, коли військовий підписує контракт, отримує поранення в перший місяць служби, довго лікується і не накопичує «бойові дні» для майбутньої відстрочки або продовжує службу в тилу після обмеження придатності. Було б справедливо, якби сам факт поранення та його тяжкість впливали на тривалість відстрочки.
- Базова тилова зарплата у 30 тисяч гривень не скасує явище «таксуючого бійця».
- В армії є ті, хто знайшов себе в ЗСУ і планує залишатися професійним військовим. Їм потрібні довгострокові контракти на 5–10 років (в ідеалі з кращими умовами та накопичувальними бонусами). У запропонованій моделі таких варіантів немає.
- Облік бойових днів для розрахунку відстрочки не повинен залежати від форми №6. Багато частин змінили підпорядкування або були розформовані, а їхні журнали бойових дій передані до архівів (наприклад, окремі батальйони ТрО, що стали лінійними). Якщо зобов’язати військового подавати форму №6 для підтвердження стажу, це може створити для нього практично нерозв’язну проблему.
Тому для підрахунку бойових днів варто спиратися на дані про нарахування додаткової винагороди: якщо боєць отримував бойові виплати, це означає, що всі підтверджувальні документи вже були перевірені. Армії достатньо проаналізувати, скільки і кому вона платила, а не вимагати довідки від військового.
- Наразі комунікація Міноборони подає нову систему як «справедливу». Не впевнений, що військові погодяться з таким визначенням. Я б сказав, що йдеться радше про «прогнозованість», яку ще доведеться доопрацьовувати.
