Історія знає безліч королев, які втрачали корони, і принцес, що ставали жертвами палацових інтриг. Але мало чия смерть була настільки жорстокою, як загибель Маргарет Пол — останньої представниці великої династії Плантагенетів. Вона народилася принцесою Англії, пережила падіння своєї родини, десятиліттями жила при дворі Тюдорів, була найближчою подругою королеви Катерини Арагонської, виховувала майбутню королеву Марію І, а у сімдесят років опинилася на ешафоті за наказом Генріха VIII. Її страта настільки шокувала сучасників, що навіть через століття історики називають її однією з найкривавіших політичних розправ англійської монархії.
Маргарет народилася 1473 року в родині Джорджа Плантагенета, герцога Кларенса, молодшого брата королів Едуарда IV та Річарда III. Її дитинство припало на війну Червоної та Білої троянд — один із найкривавіших періодів англійської історії. Коли Маргарет було лише кілька років, її батька звинуватили у державній зраді. За легендою, він загинув надзвичайно дивною смертю — його втопили у великій діжці мальвазії, солодкого вина. Чи було це правдою, достеменно невідомо, але ця історія стала однією з найвідоміших легенд британської монархії.
Після приходу до влади Генріха VII Тюдора становище Маргарет стало небезпечним. Вона була законною представницею династії Плантагенетів, а отже, потенційною претенденткою на престол. Її молодший брат Едвард майже все життя провів у Тауері й зрештою був страчений. Маргарет дивом уникла його долі. Новий король вирішив не вбивати молоду жінку, а видати її заміж за збіднілого шляхтича Річарда Пола. Це був шлюб без політичної ваги, покликаний назавжди позбавити її шансів на владу.
Здавалося, небезпека минула. Маргарет народила п’ятьох дітей, вела тихе життя і не брала участі в жодних змовах. Але кров Плантагенетів не переставала лякати Тюдорів. Після смерті Генріха VII на престол зійшов молодий Генріх VIII. На відміну від свого батька, він ставився до Маргарет із великою повагою. Він повернув їй частину родинних земель, відновив титул графині Солсбері, зробив однією з найбагатших жінок Англії та запросив до двору. Вона стала гувернанткою його доньки Марії, і між ними виникла майже материнська прив’язаність.
Усе змінилося тоді, коли Генріх вирішив розлучитися з Катериною Арагонською. Маргарет залишилася відданою королеві та католицькій церкві. Для неї це було питанням не політики, а честі. Вона не підтримала створення Англіканської церкви і не визнала Генріха главою церкви. Ще більшу підозру викликав її син Реджинальд Пол, який став кардиналом і відкрито засудив короля за розрив із Римом. У своїх листах він називав дії Генріха безбожними, а Папа Римський почав розглядати його як можливого претендента на англійський престол.
Для Генріха VIII цього було достатньо.
Король не зміг дістатися самого кардинала, який перебував за межами Англії, тому вирішив помститися його родині. Одного за одним заарештовували братів, племінників і родичів Маргарет. Їх звинувачували у змові, хоча доказів майже не існувало. Під час обшуку в одному з її будинків нібито знайшли туніку із символом «П’яти ран Христа», яку слідство назвало доказом майбутнього католицького повстання. Багато сучасних істориків переконані, що цей доказ був підкинутий.
Сімдесятирічну Маргарет ув’язнили в Тауері. Жодного справжнього суду не було. Парламент ухвалив спеціальний акт про державну зраду, який дозволяв стратити людину без доведення вини. Майже два роки вона провела в холодних камерах фортеці, не знаючи, чи побачить ще колись своїх дітей.
28 травня 1541 року її вивели на подвір’я Тауера.
Хроністи залишили різні свідчення про останні хвилини її життя, але всі вони сходяться в одному: Маргарет відмовилася добровільно схилити голову перед катом. За однією з версій, вона вигукнула, що не є зрадницею і не дозволить себе стратити як злочинницю. Старенька жінка почала відходити від плахи, а недосвідчений кат розгубився. Він завдав першого удару, але промахнувся. Потім другого. Іще одного. За свідченнями очевидців, лише після кількох ударів йому вдалося завершити страту. Саме тому в народній пам’яті закріпилася моторошна легенда про «сім ударів сокири», хоча точну їхню кількість історики сьогодні не можуть підтвердити.
Звістка про таку смерть швидко облетіла Англію. Навіть люди, які підтримували Генріха VIII, були шоковані. Страта літньої жінки, яку багато хто вважав уособленням старої англійської аристократії, стала одним із найтемніших епізодів його правління. Через кілька років король стратив ще двох своїх дружин, а атмосфера страху при дворі лише посилювалася.
Минуло понад чотири століття, і Католицька церква проголосила Маргарет Пол блаженною мученицею. Для істориків вона залишилася символом епохи, коли походження могло стати смертним вироком, а вірність власним переконанням коштувала життя.
Її історія нагадує, що абсолютна влада майже завжди боїться не сили, а легітимності. Маргарет Пол не піднімала повстань, не очолювала армій і не претендувала на корону. Але одного лише її прізвища вистачило, щоб наймогутніший король Англії побачив у літній жінці смертельну загрозу. І саме цей страх зробив її останньою великою жертвою війни династій, яка, здавалося, завершилася задовго до її смерті.
