В українській літературі є жінки, яких називають поетесами. Є письменниці. Є символи епохи. А є Леся Українка — жінка, яка давно стала чимось більшим за шкільний портрет у вишиванці.
Вона була красивою. Небезпечно красивою для свого часу.
Темне волосся, глибокі очі, витончена постава аристократки. У спогадах сучасників її описують як жінку з дуже сильною жіночою енергією, яка буквально притягувала людей інтелектом і внутрішнім вогнем. Вона знала кілька мов, грала на фортепіано, читала європейську філософію, сперечалася з чоловіками про політику і літературу так, як мало хто з жінок міг собі дозволити наприкінці XIX століття.
І при цьому вона не була «святою мученицею», як її роками намагалася показати радянська школа.
Леся Українка кохала. Ревнувала. Фліртувала. Писала пристрасні листи. Говорила про тіло, красу та бажання значно сміливіше, ніж багато її сучасниць.
Жінка, яка руйнувала образ «правильної» українки
Наприкінці XIX століття від жінки чекали скромності, мовчання та покори. Особливо від «інтелігентної панянки».
Але Леся Українка була зовсім іншою.
Вона носила європейський одяг, любила гарні прикраси, парфуми, цікавилася модою і прекрасно розуміла силу жіночої привабливості. У листах до подруг вона обговорювала зовнішність, враження від чоловіків, жіночі образи та навіть еротичну напругу між персонажами літератури.
Її твори взагалі були значно більш чуттєвими, ніж це прийнято визнавати.
У «Лісовій пісні» між Мавкою та Лукашем буквально пульсує сексуальна енергія. Це історія не тільки про душу і природу, а й про тілесне бажання, пристрасть, ревнощі та жіночу свободу.
Мавка у Лесі Українки не хоче бути «зручною». Вона хоче кохати, жити, відчувати, торкатися світу всіма емоціями.
І саме тому цей текст пережив століття.
Її велике кохання було трагічним
Однією з найболючіших історій у житті Лесі Українки стало її кохання до Сергія Мержинського — революціонера, в якого вона була закохана майже одержимо.
Вона доглядала його під час смертельної хвороби, сиділа біля його ліжка ночами, писала йому листи, у яких було більше пристрасті та болю, ніж у багатьох романах.
Але проблема була в тому, що він кохав іншу.
І саме поруч із чоловіком, який помирав і любив не її, Леся Українка створила драму «Одержима» — один із найсильніших текстів української літератури.
Це була історія жінки, яка не соромиться свого почуття навіть тоді, коли воно її руйнує.
Життя між Україною, Європою та Сходом
Через хворобу Леся Українка багато років жила за межами України або постійно подорожувала для лікування.
Вона бувала в Єгипет, Італія, Грузія, Німеччина, Австрія, відвідувала Відень, Берлін, жила в Кутаїсі, Телаві, Сурамі.
Для української жінки того часу це було майже неймовірно. Вона бачила світ значно ширше, ніж більшість її сучасників.
У Єгипті її вражали пустелі, спека і зовсім інша культура. У листах вона описувала східні базари, море, пальми, людей на вулицях Каїра. В Італії її захоплювало мистецтво і європейська атмосфера свободи. У Грузії вона знаходила тимчасовий спокій і можливість працювати.
Саме життя за кордоном дуже вплинуло на її стиль. У творах Лесі Українки багато античних, біблійних, європейських і східних мотивів. Вона мислила не лише українською реальністю, а й усім культурним простором Європи та Середземномор’я.
Її героїні часто нагадують жінок із французького декадансу або античних трагедій, а не типових персонажок народницької літератури того часу.
Секс у творчості Лесі Українки
Про це рідко говорять прямо, але у творах Лесі Українки дуже багато еротики. Не примітивної, а психологічної, інтелектуальної, майже декадентської.
Її героїні часто говорять про владу бажання, про ревнощі, про тілесний потяг, про небезпеку пристрасті.
У «Камінному господарі» Донна Анна — не жертва. Вона сама керує чоловіками, спокушає, грає владою і сексуальністю. Для української літератури початку XX століття це був майже скандал.
Леся Українка взагалі створювала жінок, які хотіли більшого, ніж їм дозволяло суспільство.
І, можливо, саме тому вона досі виглядає сучасною.
Хвороба, яка не змогла її зламати
Майже все життя Леся Українка боролася з туберкульозом кісток.
Вона пережила страшний біль, операції без сучасної анестезії, постійні поїздки на лікування та життя між різними країнами і містами.
Але навіть у найгірші періоди продовжувала працювати.
Сучасники згадували, що в ній було дивне поєднання крихкості та внутрішньої сили. Вона могла виглядати дуже ніжною, але при цьому мати характер людини, яка нікого не боїться.
Саме тому образ «хворої бідної поетеси» для неї дуже несправедливий.
Леся Українка була інтелектуалкою європейського масштабу, жінкою з характером, сексуальністю, амбіціями та власним голосом.
І, можливо, саме через це її досі намагаються зробити «зручною» для підручників.
Бо справжня Леся Українка була значно небезпечнішою.
