На тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей залишилися тільки православні церкви Московського патріархату – всі решта релігій під забороною.
Добрий час брати, сьогодні Я хочу розповісти Вам історію людини, яка змушена була покинути рідні місця, рідну Луганщину й переїхати на підконтрольну легітимній владі територію України. Звуть його Іван (ім’я вигадане), все життя якого пройшла в місті під красивою назвою Красний Луч. Все як завжди – робота, будинок, діти та улюблена дружина. Як завжди, але тільки до березня 2014 року…
Саме 2014 став точкою відліку для Івана та його сім’ї. Події, які відбувалися з 2014 до 2020 року, відомі всім, хто проживає на непідконтрольній території, про них говорилося і писалося вже тисячі разів – це і «віджимання» майна з позиції сили, «вбивання» в голови людей маразматичних ідей і думок, розруха, голод і найстрашніше – це Війна. Справжня, яка була нав’язана Україні сусідньою державою під назвою «рашка».
Незважаючи ні на що сім’я Івана якось приживалася в цих обставинах, адже багатодітна сім’я потребувала не тільки харчові продукти, але також одяг, освіту дітей та елементарне дозвілля. З огляду на те, що Іван і вся його велика родина були людьми побожними, в прямому сенсі цього слова, то потреба у відвідуванні церкви щонеділі теж була закономірністю та способом життя. Але на жаль, як Я вже згадував вище, 2020 рік уніс кардинальні зміни в уклад життя Івана та його сім’ї: так званий уряд «ЛНР» зобов’язав усі церковні громади отримати ліцензії (в кінцевому підсумку ліцензію отримав тільки московський патріархат). Право людини вірити в Бога стало залежати від думки та рішення так званих «керівників ЛНР», і як підсумок – церква, куди ходив Іван разом зі своєю улюбленою сім’єю, цю ліцензію не отримала. І як наслідок – церкву оголосили поза законом.
Парадокс цієї ситуації в тому, що це забороняють люди, які наплювали на всі можливі закони, як Божі, так і людські. Тоді Іван та інші віряни стали збиратися, так би мовити, нелегально для того, щоб молитися Богу, просити його про те, щоб нарешті в Україні запанував мир і дух всепрощення зміг примирити один народ на славу Божу і на радість майбутнім поколінням. Але не довго судилося існувати таким зборам віруючих людей, їх в буквальному сенсі слова поставили під автомати.
На одне із зібрань вірян у неділю приїхало до десяти озброєних чоловіків, підпилих і, як завжди, нахабних і безцеремонних. Як фашисти під час великої вітчизняної війни вони жінок з дітьми відвели в один бік, а чоловіків – в інший. Можна тільки уявити, що пережили ці люди в ту мить, але, слава Богу, все обійшлося парою стусанів особливо норовистим вірянам, які, бачте, наважилися щось заперечити цим «оркам». З усіма провели попереджувальну бесіду й оголосили, що їхня церковна організація оголошена поза законом і, як наслідок, є екстремістською.
Ви уявляєте?! Обуренню та горю людей не було меж, їх позбавили найголовнішого в житті віруючої людини – можливості молитися Богу разом зі своїми братами і сестрами у Христі. Тоді Іван як глава сім’ї, втім, як і інші віряни, прийняли рішення покинути рідні місця, дороге їхньому серцю місто Красний Луч, і вирушили туди, де закони та добрі люди завжди раді протягнути руку допомоги й захисту! Так Мені судилося познайомитися з цими чудовими людьми – добрими, веселими і з чистими помислами.
Розмовляючи з Іваном, Я поцікавився, як їм живеться на новому місці, чи сумують за рідним містом? Відповідь Івана була наступною: найголовніше, вони з братами у Христі змогли купити будинок й облаштувати його для молитов і зборів. Роботу Іван знайшов без проблем, на додачу до всього держава Україна подбала і про дітей Івана, надавши їм грошову виплату, якої вистачає на необхідні потреби сім’ї. Міф про страшних «бандерівців» Іван вислухав з посмішкою і на Моє питання, як місцеве населення ставиться до них, оскільки діти Івана ходять в школу та садок, відповів – ставлення більше ніж хороше, люди допомагають і словом і ділом, як то кажуть. Найважливіше для Івана те, що в Україні реальна свобода, а не вигадана кайданна, як в так званій «ЛНР».
Свобода – це право людини на самовизначення, можливість жити щасливо, бачити майбутнє своїх дітей в захищеній державі. Я щиро радів за Івана, за його проукраїнську позицію, але не можу не засмутитися за тих людей, які досі зазнають над собою насильство з боку цієї псевдовлади «ЛНР», і не наважуються зробити крок назустріч своїм братам Українцям!
Довідка
Окупаційні адміністрації так званих «Л / ДНР» видали постанову, згідно з якою забороняється діяльність чинних релігійних організацій, які не пройшли перереєстрацію за законами фейкових республік. Всі громади зобов’язані були пройти перереєстрацію до 1 березня 2019 року, інакше бойовики будуть конфісковувати храми, молитовні будинки та інше церковне майно. Вимога перереєстрації передбачена так званими «законами «Л / ДНР» «Про свободу віросповідання та релігійні об’єднання». При цьому для отримання дозволу церкви зобов’язані пройти якусь «релігійну експертизу».
Адміністрація сайту залишає за собою право не погоджуватися з інформацією, що публікується на сайті, власниками або авторами якої є треті особи.
