«Коли ми заходимо на позиції, нас пізнають побратими і поважають вороги!», – так з гордістю говорить про 42-й окремий мотопіхотний батальйон Сергій Антонченко, в.о. начальника штабу.

17 червня у селі Первомайське Ясинуватського району, неподалік від зруйнованого Донецького аеропорту, батальйон відзначив шосту річницю заснування.

Під час урочистого зібрання хвилиною мовчання вшанували загиблих побратимів. А бійці батальйону отримали відзнаки від командування і від адміністрації Ясинуватського району.

Бойовий шлях

Батьківщина батальйону – Кіровоград. У 2014 році перша його назва була – «Рух опору».

Очолив батальйон капітан 1-го рангу Юрій Олефіренко. Майор Сергій Антонченко розповів, що Олефіренко загинув під час боїв за Дебальцево.

42-й бував і в Іловайському котлі, на Савур-Могилі, воював у Вуглегірську, прикривав вихід армії з котла у Дебальцево. І зараз бійці на передовій. Адже з позицій чудово видно зруйновані будівлі ДАПу. А до позицій росіян та їхніх найманців подекуди менше кілометра.

«Під час війни президента не змінюють»

На передових позиціях серед інших воює Ігор. Він взяв до рук зброю ще у 2015 році. Каже, до війни працював у Росії.

«За 100 км від Москви – повна розруха. Ці люди не мають жодного права нас повчати, як жити, куди дивитись: на Захід, або на Схід. Нехай повертаються до себе додому і там лад наводять», – переконаний Ігор.

А ще боєць налаштований воювати. Ось що говорить Ігор про свою мотивацію:

«Якщо така ціна свободи, – то її треба сплатити. Адже без крові свобода ніколи нікому не давалася».

Чи можна домовлятися і чи варто домовлятися про мир з окупантами?

«Світова практика показує, що з терористами нема про що домовлятися. А ще досвід показує, що не можна під час війни змінювати президента. Якщо ми хочемо йти іншим шляхом – то без мене. Я ні з ким не збираюся домовлятися», – відповідає боєць.

«Коли артилерія працює, – починаєш згадувати про Бога»

Василь на війні з 6 серпня 2014 року. Боєць розповідає, що після російської анексії Криму та початку боїв на Донбасі не дуже було зрозуміло, що відбувається.

Але він з побратимами пішов захищати Україну, бо присягав народові на вірність.

«Вже у зоні бойових дій я зрозумів, яка у мене мета: збереження територіальної цілісності держави насамперед. І щоби настав мир», – ділиться Василь.

За його словами, у Дебальцево довелося воювати проти росіян: кадрових військових, які мали тоді більший бойовий досвід, наприклад, з Чечні. Василь згадує, як у загиблого екіпажу підбитого біля Санжарівки танка знайшли військові квитки Російської Федерації.

Боєць налаштований рішуче. На його переконання, з ворогом немає про що домовлятися.

«Ми занадто багато втратили, втратили Крим і Донбас. Тому домовлятися не можна, адже вони завжди надурять потім. Армія має показати ворогу силу», – переконаний Василь.

А ще він розповів нам, що іноді бійці і про Бога згадують:

«Коли артилерія працює – починаєш згадувати про Бога. Адже 152-й калібр – це дуже серйозно».

Мама їде на війну

Воює на передовій і Катерина. Вона розповіла, що спочатку побратими ставилися до неї трохи упереджено. А потім зрозуміли, що поруч – надійний бойовий побратим.

Катерина розповіла нам, що відчуває несправедливість: вороги постійно порушують мирні угоди, а винними виставляють українців.

«Нам же забороняють стріляти. А так би давно визволили від ворога свою землю», – розповідає Катерина.

Її донечці лише шість років. Та дитина, каже Катерина, вже розуміє, що мама їде на війну.

«Вона мені сказала: як поїдеш туди, то спробуй закінчити війну. А як хтось не погодиться, то вішай їх», – ділиться жінка життєвою ситуацією.

Катерина каже: війна для неї завершиться тоді, коли Донбас і Крим повернуться до складу України.