В Україні у 2015 році прийнято закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Його також називають законом про декомунізацію, хоча в ньому на один щабель ставляться комуністичний та нацистський режими, що існували на території колишнього СРСР та Німеччини.

У законі все досить ґрунтовно прописано відносно символів, назв, діячів та іншого, що пов’язуються з радянським етапом нашої історії. Але посадовці на різних рівнях не завжди сумлінно виконують норми закону, а іноді, взагалі, ігнорують цей закон.

Серед людей, які змушують чиновників виконувати закон про декомунізацію, є Дмитро Браславський – співзасновник громадського об’єднання «Паперовий Фронт», який співпрацює з проєктом «Журналісти проти корупції».

Дмитро погодився розповісти про свою діяльність нашому виданню.

Його робота стосується не лише закону про декомунізацію. Діяльність також пов’язана з притягненням до кримінальної відповідальності колаборантів та учасників незаконних збройних формувань. Але це окрема, складна тема.

Як все почалося

Журналіст розповів, що перший раз почав займатися процесом декомунізації коли на одному з учбових закладів міста побачив зображення серпа і молота. Він направив запит до адміністрації закладу й отримав відповідь, що це зображення буде демонтовано.

«Я зрозумів, що закон просто не виконували і не бажали це робити. А коли звернув на це увагу – все зробили. Тоді я спробував ще по деяким об’єктам, і теж все зробили як треба. Є просто закон, який не виконується. Не бажають і все. Є інша сторона – чиновники, які не виконують цей закон, живуть минулим, заважають країні рухатися вперед. Вони намагаються зберегти як було, якісь там серпи, не перейменують вулиці».

Чи всі звернення до чиновників приводять до результату?

«Тут можуть бути три варіанти. Перший, це коли успіх. Я написав і все зробили як треба. Другий варіант – це юридичні перепони. Наприклад, серп та молот знаходяться на фасаді будівлі. Будівля є пам’яткою архітектури, з якої нічого не можна прибирати. Ми тоді знаходимось у колізії і ніхто нічого не збирається робити. Третій варіант, це коли ніхто не хоче нічого робити. Наприклад, в Одеській області є пам’ятник Карлу Марксу. Вони його перейменували на пам’ятник «економісту». Все. Вони його просто не бажають прибирати… І немає ніякого механізму вплинути на них. Поліція не бажає сваритися з місцевою владою і теж не має намірів щось прибирати».

Дмитро розповідає, що іноді треба привертати увагу до таких фактів за допомогою ЗМІ, а в деяких випадках звертатися до Інституту національної пам’яті. Інститут контролює, як виконується закон та дає експертну оцінку тому чи іншому об’єкту, зображенню чи напису.

«На цей час у країні тисячі об’єктів, які треба прибирати», – каже Дмитро.

У Харкові існує група, що займається проблематикою декомунізації. Вона зробила онлайн карту об’єктів, які треба привести до норми діючого закону. Цю карту допомагають робити звичайні люди, які присилають фото та координати.

«Колись В’ятрович (колишній керівник Інституту національної пам’яті – ред.) казав, що декомунізація виконана на 95%. Я не знаю про що він казав, але ми досі знаходимо по країні купу усього, що  мало б бути декомунізованим», – каже він.

Поліція не завжди допомагає

В деяких випадках організація «Паперовий фронт» звертається до поліції. Тоді навіть реєструються кримінальні провадження по статті 436 ККУ – Виготовлення, поширення комуністичної, нацистської символіки та пропаганда комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів.

Справи не потрапляють до суду, але чиновники починають хвилюватися, що їх можуть притягнути до кримінальної відповідальності, й виконують норму закону. Хоча це відбувається не завжди.

«У поліції теж працюють люди, які люблять Леніна», – зазначає Дмитро.

Треба було починати раніше

Дмитро Браславський вважає, що декомунізацію треба було б починати з моменту проголошення незалежності України. Навіть ті люди, які вже народилися в Україні, не дуже розуміють, чого все це треба прибирати або називати по-іншому. Вони просто звикли до цих назв.

«Люди до сих пір не розібралися в історичних подіях. Вони нічого не знають про «Червоний терор». Кажуть, що такого не було, наприклад, про Голодомор. Вони вірять, що раніше було все добре, потім почалося все руйнуватися, стало погано. Якщо продовжувати руйнувати, то стане ще гірше. Це все відбулося через різкий старт декомунізації», – говорить він.

За його словами, він не виступає за повалення пам’ятників, але для цього можна було б знайти якесь місце і там влаштувати, наприклад, музей тоталітаризму.

«Я не прихильник тотального повалення пам’ятників. Я вважаю, що треба було створювати музей тоталітаризму, куди треба було все звозити. Це б показало масштаби пропаганди, яка тоді існувала», – підсумовує Дмитро Браславський. 

В Сумській області існує «Парк радянського періоду» і там вже більше 50 пам’ятників та бюстів, які туди позвозили після початку декомунізації. Є такий парк у Одеській області.