Оборона Донецького аеропорту, яка стала символом незламності та мужності українських військових, тривала 242 дні: з 26 травня 2014 року по 22 січня 2015 року. Однак, насправді, вона продовжується у тих, хто вийшов живим і нескореним. У тих, чиї імена назавжди увійшли в історію України та у пам’ять українців.
242 дні українські військові, добровольці, медики та волонтери протистояли навалі російських окупаційних військ та проросійським бойовикам, затято відстоюючи малесенький клаптик української землі.
Цього дня шість років тому відбувся перший бій між українськими військовими та проросійськими збройними угрупованнями за встановлення контролю над летовищем Донецького міжнародного аеропорту. Саме після цього бою, 26 травня, бойовики кілька місяців не робили спроб штурму, проте восени 2014 року протистояння поновилося у боях за Донецький аеропорт.
Бої за Донецький аеропорт почались 26 травня 2014 року. Тоді ДАП працював в штатному режимі і до нього навіть прилітали літаки з іноземцями.
Вночі проросійські сепаратисти разом з чеченськими бойовиками зайшли до будівлі аеропорту тоді ще мирного Донецька за допомогою зрадника з СБУ, який мав ключі від усіх ліфтів та приміщень.
Після цього вже Ходаковський (екскомандир «Альфи», а пізніше – «Востока») подзвонив українським військовим і запропонував зустріч на нейтральній території. Було виставлено ультиматум щодо того, щоб українські військові залишили аеропорт.
Командування отримало цей ультиматум та віддало наказ про те, щоб трохи потягнути час до приходу підкріплення і поставили вимогу вже бойовикам, щоб звільнили приміщення від цивільних людей, включаючи персонал та охорону.
Вони погодилися. Люди пішли.
А після цього українські силовики, завдяки скоординованим діям українських Повітряних сил та високомобільних десантних військ, завдали удару по позиціях терористів і встановили контроль над Донецьким летовищем. Тоді на підмогу прийшли вертольоти МІ-24 та штурмовики Су-25. Спочатку ліквідували терориста, який стояв на даху з переносним ЗРК, а вже потім відбувся бій, у якому бойовики понесли серйозні втрати та отримали багато поранених.
Пізніше була повна дестабілізація міста Донецьк, початок окупації та нескінченні спроби ворога відібрати контроль над аеропортом, але наші воїни не здавали позицій і, навіть під шквальним вогнем, тримали оборону.
Російські найманці та терористи назвали кіровоградських спецназівців бійцями американської Blackwater. А потім за стійкість, безстрашність і непереможність українських захисників Донецького аеропорту назвали «кіборгами».
Форпост українських кіборгів став символом української мужності, оплотом українського духу.
Найкривавішими і найзапеклішими боями запам’яталась зима 2015 року, особливо, січень. Через постійні масовані танкові атаки та артобстріли з боку бойовиків 13 січня завалилася диспетчерська вежа, зображення якої стало символом оборони аеропорту.
Бої продовжилися за поверхи нового терміналу.
18-20 січня українські військові утримували перший поверх, а підвал і верхні поверхи контролювалися терористами. Вони обманним шляхом, скориставшись домовленістю про перемир’я для евакуації своїх убитих і поранених, замінували перекриття будівлі і підірвали їх.
Саме через підрив терміналу загинули 58 захисників-«кіборгів», які відстоювали цей плацдарм до останньої краплі крові. І вони не здалися. Не витримав бетон.
Загалом, тільки за офіційними даними, захищаючи Донецький аеропорт загинули близько 100 військових.
У різний час в аеропорту та прилеглому селищі Піски воювали спецпризначенці 3-го окремого полку, бійці 79, 80, 81, 95 окремих аеромобільних та 93 окремої механізованої бригад, 57 окремої мотопіхотної бригади, 90-го окремого аеромобільного та 74-го окремого розвідувального батальйонів, бійці полку «Дніпро-1», вояки Добровольчого українського корпусу (ДУК) та багато інших. Багатьох із них було відзначено державними нагородами, деяких із них – посмертно.
242 дні тривала оборона Донецького аеропорту. 242 дні за цей маленький клаптик української землі Кіборги проливали кров.
Однак війна не закінчилася. Вона триває. І кров українців, що захищають рідну землю, продовжує проливатися…
