11 травня 2014 року – трагічна дата для України і особливо для Донбасу. Саме цей день став приводом для Росії розпочати війну, яка триває 6 років. Стараннями російських кураторів сепаратисти ініціювали та провели незаконні «референдуми», якими утворили в тілі України два терористичних угруповання – «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку».
Як це було і навіщо Росії «референдум»?
Після Революції Гідності Росія забрала Крим і сподівалася не лише повернути «легітимного», а й створити примусову федералізацію в Україні. Однак Донбас швидко розвіяв ілюзії росіян. Сценарії розсипалися, а до виборів нового президента України лишалося два тижні.
Початковим планом росіян було захоплення значної частини України шляхом військового втручання і внутрішньої дестабілізації, однак спротив української армії та місцевого населення був досить потужним і щодня зростав. Тож єдине, що могла зробити Росія – провести так званий «референдум» руками своїх маріонеток там, де це буде можливо на той час.
Варто нагадати слова Олега Царьова про те, що до складу «Новоросії» мали увійти 8 областей – Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька, Донецька, Луганська, Харківська та Дніпропетровська. Але у більшості міст, де починалося зародження «русского мира», місцеві активісти подолали осередки сепаратистів і шансів на імітацію народного волевиявлення там вже не було.
Тож потрібно було негайно легалізувати хоча б те, що можна було поки українська армія не перейшла у повномасштабний наступ.
Насправді, так званий «референдум» відбувся лише там, де це було дозволено місцевою владою та правоохоронними органами, які підтримали дії сепаратистів і Росії. Крім того, вони сприяли проведенню цієї вистави, залучали журналістів, робили картинки для Росії та світу, демонструючи «високу явку». На «референдум» прийшло не більше чверті населення східних областей…
Після цього українські силовики обміняли так званого «народного губернатора Донеччини» Павла Губарєва на полонених «альфівців», який відразу після того, як потрапив на волю, заявить про фінансування двох третин сепаратистів українським олігархом Рінатом Ахметовим.
Регіон був приречений на війну та страждання.
Вже 13 травня у Дебальцеве прибули донські казаки, а у Красний Лиман разом з «казаками» зайшли й чеченці. А 14 травня так звана «ДНР» заявила про створення власної армії, де-юре легалізуючи російські війська.
Що далі?
Більшість людей, відповідальних за проведення «референдуму», так і не понесли справедливого покарання. Більш того, частина міських голів, які його допустили, й досі знаходяться при владі.
Минуло 6 років кровопролитної війни, втрачені тисячі життів українців, окуповані території, однак багато причетних до псевдореферендуму досі залишаються на свободі та при владі. Багато хто з тих, хто має безпосереднє відношення до організації та проведенні «референдумів», зараз знаходяться на території ОРДЛО.
Саме там, на окупованій території, люди вже 6 років знаходяться у вкрай важкому становищі, не маючи більшості з того, чим вільно користуються українці на мирній території, включаючи медицину, роботу, якісні продукти, послуги тощо. Тут немає прав, але є обов’язки. Наприклад, Росія примусила отримати всіх бюджетників фейкові документи невизнаних «республік», а потім і російські паспорти, які у світі не сприймають за документи.
Водночас на підконтрольній українській владі Донеччині за ці шість років сформувалося активне громадянське суспільство, яке вже ніколи не допустить повторення цієї ситуації. Навпаки, в містах Донецької і Луганської областей проукраїнські активісти та громадські працівники намагаються змінювати своє життя й життя оточуючих на краще, просувають демократичні реформи та однозначно не допустять «реваншу» проросійських сил.
