Іван Мазепа увійшов у європейську культуру не лише як гетьман, політик і союзник Карла XII, а й як один із найромантизованіших чоловіків своєї епохи. Байрон перетворив його на героя шаленої пристрасті, Гюго і Делакруа підхопили образ молодого коханця, прив’язаного до дикого коня, Пушкін зробив любов Мазепи до Мотрі Кочубей частиною «Полтави», Чайковський переніс цю історію на оперну сцену. За кілька століть навколо приватного життя гетьмана виріс такий шар легенд, що справжнього Мазепу подекуди важче побачити саме через його славу великого коханця. Одні романи справді підтверджуються документами, інші відомі нам лише з мемуарів недоброзичливців, а деякі були настільки перероблені європейським романтизмом, що сьогодні більше належать історії мистецтва, ніж біографії гетьмана.
І все ж сама репутація виникла не на порожньому місці. Мазепа був людиною, яка вміла справляти враження. Він отримав добру освіту, навчався в Києві та Варшаві, перебував при дворі польського короля Яна II Казимира, подорожував Європою, знав мови, розумів правила придворної поведінки, писав вірші й листи, чудово їздив верхи і залишав у сучасників враження людини надзвичайно зібраної та привабливої. Французький дипломат Жан Балюз, який бачив уже літнього гетьмана, описував його як фізично міцного чоловіка з блискучими очима, тонкими руками та чудовою поставою вершника. Інший французький дипломат, Франсіс Бонак, зауважував, що Мазепа, за чутками, мав особливий талант подобатися жінкам. Тому образ гетьмана-коханця існував ще за його життя, задовго до Байрона.
Найвідоміша любовна легенда про молодого Мазепу виникла завдяки польському шляхтичу і мемуаристу Яну Хризостому Пасеку, який Мазепу відверто недолюблював. За його версією, молодий королівський паж завів роман із заміжньою шляхтянкою, дружиною Станіслава Фальбовського. Ім’я жінки в пізнішій традиції передають по-різному, а сама історія дійшла до нас передусім як оповідь Пасека, а не як документально підтверджений факт. Нібито обдурений чоловік застав коханців, наказав роздягнути Мазепу, прив’язати його до коня і пустити тварину через степ. Кінь поніс молодого чоловіка крізь хащі й поля, і лише дивом він залишився живий.
Історики ставляться до цієї розповіді дуже обережно. Пасек мав особистий конфлікт із Мазепою і цілком міг перетворити плітку на принизливу байку. Але для європейської культури достовірність уже не мала значення. Саме цей сюжет через понад століття підхопив Байрон у поемі «Mazeppa», після нього — Віктор Гюго, Ференц Ліст, Теодор Жеріко, Ежен Делакруа та десятки інших митців. Молодий українець, голий і прив’язаний до несамовитого коня, став ідеальним романтичним образом людини, яку пристрасть буквально несе назустріч долі. У реального Мазепи, можливо, ніколи не було саме такої пригоди. Але завдяки легенді його любовне життя стало частиною європейського мистецтва.
Значно менше романтики й набагато більше реального життя було в історії Ганни Фридрикевич, уродженої Половець, яка стала дружиною Мазепи. Коли вони познайомилися, вона вже була вдовою. Її першим чоловіком був Самійло Фридрикевич, представник козацької старшини, а шлюб із Мазепою припав на час, коли він ще тільки будував політичну кар’єру. Ганна не стала знаменитою «гетьманшею» з парадних портретів і майже не залишила помітного сліду в офіційних церемоніях, але саме з нею Мазепа прожив значну частину дорослого життя.
Їхній союз важливий ще й тому, що він руйнує створений пізніше образ чоловіка, який нібито безперервно переходив від однієї жінки до іншої. Надійних свідчень про гучні романи Мазепи під час шлюбу з Ганною історики фактично не мають. Вона померла на початку XVIII століття, найчастіше називають 1702 рік, і гетьман залишився вдівцем. Власних дітей, які пережили б його і могли успадкувати політичний статус, у нього не було. Для людини, яка будувала довгостроковий політичний проєкт і намагалася зміцнити гетьманську владу, це було не лише приватною трагедією, а й династичною проблемою.
Саме після смерті дружини сталася історія, яку ми вже можемо назвати не легендою, а справжнім романом.
Мотря Кочубей була донькою генерального судді Василя Кочубея, одного з найближчих представників козацької верхівки. Родини Мазепи й Кочубеїв були дуже тісно пов’язані: вони жили поруч у Батурині, спілкувалися, укладали шлюби між родичами, а сам Мазепа був хрещеним батьком Мотрі. Саме остання обставина перетворила майбутню любовну історію на майже нерозв’язну проблему, оскільки церковне право розглядало духовну спорідненість між хрещеним батьком і хрещеницею як серйозну перешкоду для шлюбу.
У 1704 році Мазепа захотів одружитися з Мотрею. Йому було за шістдесят, вона була дуже молодою. Точний її вік залишається предметом дискусій: у популярній літературі найчастіше називають шістнадцять років, однак частина сучасних дослідників вважає, що вона могла бути старшою. У будь-якому разі різниця у віці була величезною, але саме вона, схоже, не була головною проблемою для самої Мотрі. Найсильніший спротив чинили її батьки, особливо мати Любов Кочубей.
І тут починається історія, яку не потрібно прикрашати, бо вона сама по собі майже готовий роман. Мотря вступила у відкритий конфлікт із родиною, а одного разу залишила батьківський дім і прийшла до Мазепи. Для Батурина початку XVIII століття це був скандал колосального масштабу: незаміжня донька одного з найвпливовіших чиновників Гетьманщини тікає до значно старшого чоловіка, який до того ж є її хрещеним батьком.
Мазепа, однак, не скористався ситуацією так, як це пізніше зображували його вороги. Він відправив Мотрю назад до батьків. Саме це надзвичайно важливо для розуміння їхніх стосунків: якби йшлося лише про бажання старого можновладця отримати молоду коханку, статус гетьмана давав йому безліч можливостей залишити її біля себе. Натомість він намагався добитися шлюбу або принаймні не допустити відкритого безчестя дівчини.
Після цього почалося таємне листування. До нашого часу дійшли копії листів, які традиційно вважають листами Мазепи до Мотрі. Їхня автентичність свого часу ставилася під сумнів, і дискусія серед дослідників існує досі, однак значна частина істориків вважає їх справжніми або принаймні такими, що відображають реальні стосунки. Копії опинилися серед матеріалів, пов’язаних із майбутнім доносом Василя Кочубея на гетьмана.
І це, мабуть, найближче, що ми можемо підійти до приватного Мазепи.
Не до гетьмана на парадному портреті. Не до людини, яка веде переговори з царем, польським королем чи шведами. А до чоловіка, який пише жінці, що думає про неї постійно, просить її берегти себе, намагається домовитися про зустріч і водночас розуміє, що їхні стосунки можуть зруйнувати її репутацію та остаточно посварити його з однією з найвпливовіших родин країни.
У листах є й характерна для барокової епохи пишність почуттів, і цілком сучасне відчуття двох людей, які опинилися між власним бажанням та зовнішніми обставинами. Мазепа називає Мотрю своїм серденьком, пише про тугу, передає подарунки, книги, коштовності. Водночас він радить їй не провокувати батьків і навіть розглядає монастир як можливість вирватися з домашнього конфлікту.
Найцікавіше в цьому романі те, що Мотря зовсім не виглядає безмовною дівчиною, яку літній гетьман просто спокусив. Сам факт її втечі з дому говорить про сильну власну волю. Вона сперечалася з матір’ю, підтримувала зв’язок із Мазепою і, судячи з усього, певний час сама хотіла цього шлюбу. Саме тому пізніший образ Мотрі лише як «жертви старого спокусника» так само спрощує історію, як і романтична легенда про ідеальне кохання.
Шлюбу не сталося. Приблизно 1707 року Мотря вийшла заміж за Василя Чуйкевича, представника генеральної старшини і близького соратника Мазепи. І тут історія робить дивний поворот: Чуйкевич у 1708 році пішов за гетьманом під час його переходу на бік Карла XII. Тобто колишня кохана Мазепи стала дружиною чоловіка, який у найнебезпечніший момент залишився на його боці.
А її батько в цей самий час став одним із людей, які донесли на Мазепу Петру I.
Не можна зводити донос Василя Кочубея лише до образи через доньку. Між ним і гетьманом існували серйозні політичні суперечності, а Кочубей знав про частину таємних контактів Мазепи. Але любовна історія безперечно погіршила їхні відносини. Кочубей та полтавський полковник Іван Іскра повідомили царю про підготовку гетьмана до зміни союзу. Петро їм не повірив. Обох заарештували, катували, змусили відмовитися від звинувачень і влітку 1708 року стратили.
Через кілька місяців Мазепа справді виступив проти Петра.
Тому роман із Мотрею виявився дивним чином вплетеним у одну з найбільших політичних драм української історії. Тут особисте неможливо відділити від державного: батько коханої доносить на гетьмана, цар страчує донощика, а потім дізнається, що той говорив правду.
Є в біографії Мазепи й ще одна значно туманніша жіноча історія. Історик Олександр Оглоблин згадував родинну традицію Кочубеїв про можливий роман гетьмана з Любов’ю Кочубей, матір’ю Мотрі. Сам Оглоблин допускав таку можливість, але доказова база тут незрівнянно слабша, ніж у випадку Мотрі. Саме тому перетворювати цю версію на встановлений факт не варто. Якщо такий зв’язок справді існував, історія набуває майже шекспірівської складності: чоловік спершу має стосунки з матір’ю, а через роки закохується в її доньку. Але поки що це радше історична гіпотеза й родинний переказ, ніж доведений роман.
Навколо Мазепи взагалі дуже легко перейти межу між історією і красивою белетристикою. Його вороги мали причини зображати його морально розбещеним, російська імперська традиція після 1708 року десятиліттями демонізувала гетьмана, а європейські романтики, навпаки, потребували від нього максимальної пристрасті. Так із реального політика XVII–XVIII століть виник інший Мазепа — чоловік, який невпинно закохується, спокушає чужих дружин, переживає неможливі романи і мчить голим на дикому коні через український степ.
Реальний чоловік, схоже, був цікавішим.
Він прожив довгий шлюб із Ганною Фридрикевич, про який через його спокій ми знаємо значно менше, ніж про кілька місяців скандалу з Мотрею. Молодіжний роман із дружиною Фальбовського може бути перебільшенням або навіть вигадкою недоброзичливого мемуариста. Роман із Любов’ю Кочубей залишається припущенням. А ось історія Мотрі має те, чого майже немає в інших любовних сюжетах Мазепи: документи, політичні наслідки, родинний конфлікт і листи, у яких крізь офіційний образ гетьмана проступає приватна людина.
Саме тому Мотря стала його найвідомішою жінкою.
Не дружина, з якою він прожив роки. Не таємнича польська шляхтянка, яка подарувала Європі легенду про дикого коня. Не численні красуні, яких йому приписували пізніші автори. А молода донька генерального судді, з якою Мазепа хотів зробити те, що для людини його становища було водночас найпростішим і майже неможливим, — одружитися.
Цей роман програв церковному праву, батьківській волі, політиці та часу, але виграв значно довше життя в культурі. Саме Мотрю зробив центральною героїнею своєї мазепинської епопеї Богдан Лепкий. Саме цей сюжет, хоч і радикально переосмислений, ліг в основу пушкінської «Полтави» та опери Чайковського «Мазепа». Поряд із ним продовжувала жити західноєвропейська легенда про молодого Мазепу і чужу дружину, завдяки якій український гетьман став героєм Байрона, Гюго, Ліста, Жеріко й Делакруа. Один чоловік фактично отримав дві любовні біографії: східноєвропейську — про Мотрю, і західноєвропейську — про дикого коня.
І обидві зрештою заслонили одну дуже просту річ. Людина, яку ми звикли бачити на портретах у парчевому жупані, з булавою і холодним політичним поглядом, була не лише гетьманом, який намагався вирвати Гетьманщину з-під влади Петра I. Він був освіченим бароковим аристократом, який писав вірші, любив розкіш, умів подобатися, пережив смерть дружини, закохався в жінку, з якою не міг одружитися, і навіть у момент найбільшої особистої пристрасті залишався політиком, змушеним рахувати наслідки кожного власного кроку.
Можливо, саме тому романтичний міф про Мазепу виявився таким живучим. Європа побачила в ньому героя, якого карають за пристрасть. Українська традиція — гетьмана, чиє кохання до Мотрі розгортається на порозі політичної катастрофи. А історичні документи залишають нам людину значно менш зручну для красивої легенди: чоловіка, чиї справжні почуття, вигадки ворогів, державні розрахунки та особисті помилки за три століття переплелися настільки тісно, що розділити їх можна лише дуже обережно.
І тому, говорячи про «романи Мазепи», варто пам’ятати: Фальбовська — передусім легенда, Любов Кочубей — гіпотеза, Ганна Фридрикевич — реальний тривалий шлюб, а Мотря Кочубей — та любовна історія, за якою справді залишився документальний слід. Саме вона дозволяє хоча б на мить побачити не міфічного ловеласа і не бронзового гетьмана, а живого Івана Мазепу.
