Учора, 7 вересня 2019 року, Україна та Росія провела довгоочікуваний обмін полоненими. Одним з тих, хто полетів до Росії разом з іншими полоненими виявився Володимир Цемах – головний свідок у справі збитого над Донбасом літака МН17. Таку інформацію надав журналіст видання «Радіо Свобода», посилаючись на російських журналістів, а згодом її підтвердив і президент України Володимир Зеленський.
Володимир Цемах був вивезений з території окупованого Донбасу 27 червня 2019 року. Участь в операції приймали українські спецслужбовці, а також бійці 74-го окремого розвідувального батальйону ЗСУ. Варто зазначити, що у ході самої операції одного з бійців було вбито, а інший розвідник залишився без ноги.
Журналістам вдалося поспілкуватися з учасником операції по перевезенню Цемаха на українську територію, і він розповів про деякі подробиці та хід операції.
«Ми готувалися до цієї операції буквально добу. Інші ж служби, звичайно, готувалися до неї довше, але подробиці ми, як завжди, спеціально не розпитували. Тому що краще знати менше, якщо щось піде не за планом.
Наше завдання полягало у перевезенні Цемаха через лінію розмежування. Складність тут, крім усього іншого, полягала в тому, що на певній ділянці під Донецьком ворог стояв досить купчасто: його вогневі позиції могли перебувати один від одного в 100 метрах. У «ДНР» досі не знають, як саме нам вдалося проникнути на ворожу територію, щоб вивезти одного з важливих бійців – Цемаха.
До речі, я на початку зовсім не цікавився, як звуть бойовика, якого ми будемо забирати, і не питав, хто він. Командиру однієї зі спецслужб, з якою ми працювали, поставив тільки два питання: «Чи можемо ми ліквідувати цього «клієнта», якщо щось піде не так?» І «Чи варта ця операція таких великих зусиль?».
На перше своє питання відповідь отримав: «Ні, виключено. Його необхідно доставити тільки живим». На друге командир з нашої спецслужби відповів: «Так, ця операція варта серйозних зусиль. Якщо все піде за планом – це буде справжній прорив». Так я зрозумів, що ми будемо забирати когось насправді важливого.
Ділянку, на якій рухалися хлопці з мого підрозділу, з того боку контролювала так звана сота бригада «гвардії» «ДНР». З початку війни ми працювали в багатьох місцях Донбасу, і тому я впевнений, що тільки вони, ця «сота бригада», виставили навколо себе так багато протипіхотних мін (протипіхотна міна нажимна), заборонених Женевською конвенцією. Інші підрозділи проросійських бойовиків також використовують ПМН, але «сотка» – більше всіх.
Щоб вивезти Цемаха, сержанту Олександру Колодяжному і ще одному нашому хлопцю довелося йти фактично по самому мінному полю. Бійці спускалися через пагорб, Саша з’їжджав на стегні і випадково «зірвав» ПМН. Другий боєць підбіг, щоб надати йому першу допомогу, і сам теж підірвався. Міна спрацювала одночасно біля голови Саші й поруч з ногою другого бійця. В результаті, Сашу вивозили без свідомості, а другий боєць втратив ногу.
Цемаха повезли до Києва. За два дні інформація про його вивезення з Донецька стала публічною. Тим часом за життя нашого бійця боролися у військовому госпіталі Харкова. Родичам сказали, що Саша отримав поранення, але не акцентували подробиці – ніхто з військових не повідомив їм, що лікарі розводять руками: «Моліться, він вкрай важкий, ми зробили все, що могли зробити». До речі, це було далеко не перше поранення Саші, ми все дуже сподівалися, що на цей раз теж «пронесе».
Найпершу контузію Олександр Колодяжний отримав восени 2014 року, під час оборони Донецького аеропорту. У той день він перебував у «старому» терміналі: відкрив двері, щоб впустити свіже повітря, і в ту ж мить «прилетіло» з РПГ. Тоді ми поранення навіть не зафіксували – Саша сказав, що він в нормі, переживе, воювали далі.
Друге поранення у сержанта було вже у 2015 році в районі Крутої Балки. Ми проводили там підготовчі роботи перед зачисткою та знайшли п’ять розтяжок: чотири, хоч це й неправильно, перерізали, а з п’ятою так не вийшло. Але ми через це не переймалися, оскільки металеву «нитку» від останньої розтяжки і так було чітко видно. Кажуть, розвідники вмирають, коли повертаються з операції. Коли ти вже трохи розслабився та думаєш, що небезпеки вже немає. Саме так було й цього разу: поверталися назад, один з бійців не помітив злощасну п’яту розтяжку та підірвався. В результаті, двоє наших бійців загинуло, ще троє, в тому числі й Саня, отримали поранення.
Своє третє, серйозне та смертельне, поранення Саша отримав у 2016 році під час оборони Авдіївської промзони. Тоді ми спільно з бійцями 39-го окремого територіального батальйону невеликими кроками просувалися в лісі біля «ПромКом». Трохи проходили вперед, чекали, поки піхота на цьому ж місці окопається, і потім йшли далі. У момент одного з таких пересувань вперед Саша з хлопцями потрапили в засідку. Куля з кулемета бойовиків прошила йому стегно: Саня стікав кров’ю, а ми, через обстріл, ще досить довго не могли евакуювати його з поля бою. Сержант Колодяжний тоді вижив дивом, майже рік провів в госпіталях, а потім, кульгаючи і з паличкою, повернувся до нас.
Чесно кажучи, ми під час реабілітації говорили йому, що все буде добре і ще повоюємо, тільки для того, щоб підбадьорити. Ну, який розвідник з паличкою? Такого не може бути. Але Саша був не з тих людей, що здаються. У Донецькому аеропорту він прямо перед носом бойовиків піднімав наш прапор, тому і після повернення почав самостійно лікувати свою ногу. Говорив, що хоче ходити у виходи, як і всі. Волонтери дістали йому навіть спеціальний тренажер. І він зміг! Через деякий час напружених тренувань Саня Колодяжний викинув свою паличку. Він ходив на завдання, як і раніше.
Сержант Колодяжний був фантастичною людиною. Ми воювали разом з 2014 року, його називали в підрозділі «совість». Саня і був нашою совістю – причому навіть дорослі суворі мужики боялися його засмутити. Якщо щось йшло не за нашим планом, або хтось провинився – завжди говорили: «Тільки б Саша не дізнався. Дуже не хочеться його засмучувати», – розповів один з бійців 74-го окремого розвідувального батальйону ЗСУ.
Сержант Олександр Колодяжний помер 11 липня 2019 року, знаходячись у військовому госпіталі у Києві. Він так і не прийшов до тями. Більша частина інформації про події 27 червня й досі залишається невідомою, тому що хід операції знаходиться під грифом секретності.
Нагадаємо. Партія «Слуга народу» одноголосно заявила про те, що «Цемах – не є важливою фігурою».
