Війни, які ще донедавна сприймалися як окремі регіональні конфлікти, дедалі тісніше переплітаються. Російське вторгнення в Україну, протистояння Ірану зі США та Ізраїлем, військове зближення Москви з Пхеньяном і посилення тиску Китаю на Тайвань можуть поступово перетворюватися на складові ширшого глобального протистояння. Про це пише головний міжнародний оглядач Financial Times Гідеон Рахман.
Рахман нагадує, що вторгнення Росії спричинило найкривавішу війну в Європі з 1945 року. Водночас бойові дії за участю Ірану, США та Ізраїлю охопили значну частину Близького Сходу й безпосередньо зачепили низку держав регіону. У Східній Азії Північна Корея нарощує військові спроможності та відмовилася від проголошеної раніше мети мирного об’єднання з Південною Кореєю, тоді як Китай активізував військово-морські навчання навколо Тайваню. За оцінкою автора, китайські маневри можуть бути відпрацюванням сценарію блокування морських шляхів постачання острова.
Поки що ці конфлікти не об’єднані єдиним командуванням і не є частинами офіційно оголошеної світової війни. Проте між ними виникає дедалі більше прямих зв’язків: зброя, технології, розвідувальні дані, військовослужбовці та логістичні маршрути переміщуються між різними театрами бойових дій. Саме це, на думку Рахмана, робить сучасну ситуацію небезпечнішою за звичайну сукупність регіональних криз.
Одним із найвиразніших прикладів такого перетину став інцидент у Каспійському морі. Іран заявив, що український удар уразив його торговельне судно, внаслідок чого загинув моряк. Українська сторона підтверджувала завдання дальніх ударів по суднах, які, за її твердженням, перевозили військові вантажі між Іраном і Росією. Водночас обставини інциденту, статус судна та характер його вантажу залишаються предметом суперечливих заяв сторін, тому ці деталі потребують обережного трактування.
Для України Іран уже давно не є віддаленим учасником чужого конфлікту. Тегеран постачав Росії безпілотники типу Shahed, які Москва масово застосовувала проти українських міст, енергетичної інфраструктури та цивільних об’єктів. Саме тому можливі українські дії проти іранської військової логістики Рахман розглядає не лише як розширення географії війни, а й як спробу завдати удару по одному з ключових зовнішніх джерел російського озброєння.
Ще одним каналом глобалізації війни стала участь Північної Кореї. Президент України Володимир Зеленський попереджав про підготовку відправлення нових північнокорейських військових для підтримки Росії. За наведеними у матеріалі FT оцінками, йшлося ще приблизно про 30 тисяч солдатів. Раніше, коли перші підрозділи КНДР з’явилися на боці Росії, Зеленський назвав це «першим кроком до світової війни». Рахман припускає, що пряме зіткнення інтересів України та Ірану може сприйматися як наступний крок у цьому напрямку.
При цьому автор не стверджує, що третя світова війна вже почалася. Він проводить історичну аналогію: обидві попередні світові війни охоплювали кілька континентів, спиралися на чітко сформовані союзи та передбачали пряме зіткнення провідних держав. Нинішня ситуація відповідає лише частині цих ознак. Війни вже охоплюють Європу й Азію, впливають на конфлікти в Африці та змушують великі держави підтримувати різних учасників, однак США, Китай і Росія поки намагаються уникати безпосередньої війни між собою.
На одному боці поступово зближуються Росія, Китай, Іран і Північна Корея. Західні аналітики називають цю неформальну групу «віссю потрясінь». Вона не є союзом на зразок НАТО: країни не мають єдиного договору про колективну оборону, між ними існують відмінності та взаємна недовіра. Однак після початку повномасштабної війни їхня практична співпраця суттєво поглибилася. Росія отримувала від Ірану дрони, від Північної Кореї — боєприпаси та військову підтримку, а від Китаю — економічну опору, електроніку, компоненти й товари подвійного призначення.
У відповідь може формуватися інший, західний блок, хоча він також залишається внутрішньо неоднорідним. До нього належать США, більшість європейських держав, Україна, Ізраїль і частина американських союзників в Азії та на Близькому Сході. Однак створення єдиної коаліції ускладнюють різні інтереси її потенційних учасників. Європейські країни зосереджені на російській загрозі, Ізраїль — на Ірані, а Японія, Південна Корея та Тайвань — насамперед на Китаї й КНДР.
Рахман припускає, що активніша позиція Києва щодо Ірану може мати не лише військові, а й дипломатичні мотиви. Україна здатна демонструвати адміністрації Дональда Трампа, що війна Росії проти України та протистояння США з Іраном не є відокремленими кризами. Москва допомагає Тегерану, а Іран підтримував російську воєнну машину, тому послаблення Росії, з погляду Києва, одночасно відповідає американським інтересам на Близькому Сході. Це є аналітичним припущенням автора FT, а не офіційно підтвердженою стратегією української влади.
Водночас формування двох блоків не є завершеним процесом. Китай, попри підтримку Росії та Ірану, може не бажати прямої війни зі США, яка загрожувала б його економіці. Пекін також не контролює всіх рішень Москви, Тегерана чи Пхеньяна. З іншого боку, адміністрація Трампа демонструє скептичне ставлення до частини традиційних союзницьких зобов’язань США, що ускладнює формування згуртованої коаліції на противагу «осі потрясінь».
Найбільший ризик полягає в тому, що окремий локальний інцидент може спричинити ланцюгову реакцію. Удар по кораблю, військовій базі або логістичному маршруту здатен втягнути державу, яка раніше брала участь у конфлікті лише опосередковано. Чим більше зброї, військових і розвідувальних систем різних країн зосереджується на одних і тих самих напрямках, тим вищою стає ймовірність помилки, неправильної інтерпретації або неконтрольованої відповіді.
Водночас Рахман бачить і певну підставу для обережного оптимізму. США та Китай готуються до можливого великого протистояння, але обидві держави розуміють катастрофічні наслідки прямої війни. Поки вони намагаються залишати конфлікти обмеженими та уникати прямого зіткнення, остаточне перетворення регіональних воєн на глобальну ще не є неминучим. Проте простір для помилки поступово звужується, а межі між війнами в Україні, на Близькому Сході та потенційною кризою довкола Тайваню стають дедалі менш чіткими.
Джерело: Financial Times, колонка Гідеона Рахмана.
