Від початку повномасштабної війни Україна намагалася уникати прямої конфронтації з Білоруссю. Попри те, що саме з її території у лютому 2022 року російські війська розпочали наступ на Київ, українська влада тривалий час утримувалася від різких кроків щодо Мінська. У Києві виходили з того, що Олександр Лукашенко, залишаючись союзником Кремля, водночас намагався не втягувати власну країну у відкриту війну.

Однак останні події свідчать про зміну цієї стратегії.

Президент Володимир Зеленський значно посилив риторику щодо Білорусі, публічно вимагаючи демонтажу ретрансляційних станцій, які, за даними української сторони, використовуються Росією для керування безпілотниками під час атак на територію України.

За словами українських військових експертів, російські дрони типу «Шахед» більше не обмежуються польотом за заздалегідь запрограмованим маршрутом. Останнім часом вони дедалі частіше використовують мережу наземних ретрансляторів, розташованих на телевежах або об’єктах мобільного зв’язку, що дозволяє операторам коригувати їхній маршрут уже під час польоту.

Технічний радник Міністерства оборони України Сергій Бескрестнов ще кілька місяців тому попереджав про використання подібних систем на території Білорусі. За його словами, встановлені на безпілотниках радіомодулі не лише приймають і передають сигнали, а й можуть виступати ретрансляторами один для одного, формуючи складну мережу зв’язку з наземними пунктами управління.

Саме це, на думку Києва, перетворює білоруську територію на важливий елемент російської повітряної кампанії.

Після жорстких заяв українського президента ситуація несподівано змінилася. За словами Зеленського, ретрансляційні станції, які використовувалися для підтримки польотів російських дронів, були відключені. Українські прикордонники також зафіксували зменшення кількості безпілотників, що заходили на територію України через Чернігівську область із боку Білорусі.

Чи означає це остаточну зміну політики Мінська, наразі невідомо. Не виключено, що обладнання лише тимчасово вимкнули і за потреби його можна буде швидко активувати знову.

На думку колишнього словацького дипломата та аналітика Балаша Ярабіка, нинішня поведінка Києва свідчить про глибшу трансформацію української зовнішньої політики. Якщо раніше Україна намагалася не підштовхувати Білорусь ще ближче до Росії, то тепер дедалі частіше демонструє готовність відкрито тиснути на своїх сусідів, використовуючи власні військові можливості як інструмент стримування.

Експерт вважає, що така зміна стала можливою завдяки зростанню військового потенціалу України. Далекобійні удари по російській території, розвиток власних безпілотних систем і здатність уражати критичну інфраструктуру противника поступово формують нову регіональну роль Києва — не лише як держави, що обороняється, а й як одного з ключових гарантів безпеки у Східній Європі.

Водночас важливу роль відіграє й міжнародний контекст. У Києві уважно стежать за сигналами про можливе потепління відносин між Вашингтоном і Мінськом після повернення Дональда Трампа до Білого дому. Українська влада побоюється, що будь-яке зближення Заходу з Білоруссю без належного тиску на Росію може стати частиною ширшої політики співіснування з Кремлем, а не його стримування.

Саме цим, на думку Ярабіка, можна пояснити рішення Зеленського відмовитися від двосторонньої зустрічі з Лукашенком та натомість запросити до Києва лідерку білоруської опозиції Світлану Тихановську.

Попри союз із Москвою, Лукашенко, схоже, також намагається уникнути прямої конфронтації з Україною. Білорусь постачає Росії боєприпаси та військову техніку, однак повномасштабне втягнення у війну створило б для Мінська значно більші ризики.

Експерти зазначають, що білоруська промисловість, нафтопереробні заводи та транспортна інфраструктура залишаються надзвичайно вразливими до можливих ударів. Захистити всі ці об’єкти навіть за підтримки Росії було б украй складно.

Крім того, Лукашенко традиційно прагне зберегти хоча б частину власного суверенітету. Повномасштабне розміщення російських військ на території Білорусі або її безпосередня участь у війні ще більше посилили б залежність Мінська від Кремля.

Саме тому, на думку аналітиків, нині інтереси чинної білоруської влади та демократичної опозиції несподівано збігаються в одному питанні — ніхто не хоче, щоб Білорусь перетворилася на своєрідний «компенсаційний приз» для Москви у випадку, якщо Кремль не зможе реалізувати свої цілі щодо України.

Події останніх тижнів демонструють, що Київ дедалі впевненіше використовує не лише дипломатичні, а й військово-політичні важелі впливу на ситуацію в регіоні. Україна поступово переходить від ролі держави, яка виключно реагує на загрози, до ролі активного регіонального гравця, здатного самостійно формувати безпековий порядок денний у Східній Європі.

Джерело: The Sunday Times.