Матеріал The New York Times про зближення Казахстану зі Сполученими Штатами на перший погляд може створити враження, що Астана здійснила різкий геополітичний розворот. Насправді ж йдеться не про зміну курсу, а про логічне продовження політики, яку Казахстан проводить від моменту здобуття незалежності. Її називають багатовекторною дипломатією.

Географія, яка не залишає вибору

Казахстан — одна з небагатьох держав світу, чия географія буквально диктує зовнішню політику.

Країна має найдовший у світі сухопутний кордон із Росією — понад 7,5 тисячі кілометрів. На сході межує з Китаєм — другою економікою світу. Не має виходу до Світового океану, але володіє величезними запасами нафти, газу, урану, вольфраму, міді та рідкісноземельних металів.

Для будь-якого казахстанського керівництва головним викликом було й залишається одне питання: як зберегти суверенітет між двома гігантами.

Саме тому ще за Нурсултана Назарбаєва сформувалася концепція багатовекторної політики, яку нині продовжує Касим-Жомарт Токаєв. Її суть проста: не робити ставку лише на одного партнера, а одночасно розвивати відносини з Росією, Китаєм, США, Європою, Туреччиною, країнами Перської затоки та іншими державами.

Чому зараз особливу увагу приділяють США

Після початку повномасштабної війни Росії проти України геополітична карта Центральної Азії почала змінюватися.

Росія опинилася під масштабними санкціями.

Китай дедалі активніше нарощує економічний вплив.

Сполучені Штати, своєю чергою, шукають нових партнерів для забезпечення поставок критично важливих мінералів і розвитку альтернативних логістичних маршрутів.

У цьому контексті Казахстан став одним із найважливіших партнерів.

Для Вашингтона країна цікава одразу з кількох причин:

• значні запаси критичних мінералів;
• великі поклади урану;
• транспортний потенціал Середнього коридору через Каспійське море;
• можливість зменшення глобальної залежності від російської та китайської інфраструктури.

Економіка важливіша за ідеологію

Однією з найцікавіших тез матеріалу є зміна підходу Вашингтона.

Якщо раніше американська політика щодо Казахстану значною мірою будувалася навколо питань демократії, реформ і прав людини, то тепер головним пріоритетом стають економіка, інвестиції та безпека постачань стратегічної сировини.

Саме тому дедалі більше американських компаній інвестують у Казахстан.

У статті згадуються домовленості на десятки мільярдів доларів, серед яких:

• проєкти у сфері штучного інтелекту;
• співпраця з виробниками мікрочипів;
• розвиток дата-центрів;
• закупівля американського залізничного обладнання;
• угоди щодо видобутку критично важливих мінералів.

Фактично Казахстан намагається стати не просто експортером сировини, а одним із ключових вузлів нової технологічної економіки.

Чому Росія не може цьому завадити

Попри активізацію співпраці із Заходом, Казахстан не демонструє бажання розривати відносини з Москвою.

Причина очевидна.

Росія залишається:

• найбільшим сухопутним сусідом;
• важливим торговельним партнером;
• учасником спільних інтеграційних проєктів;
• державою, через територію якої ще донедавна проходила значна частина казахстанського експорту.

Саме тому Астана діє максимально обережно.

Казахстан не приєднався до антиросійських санкцій, але й не визнав анексовані українські території.

Він підтримує економічні контакти з Москвою, одночасно активно розширюючи співпрацю із Заходом.

Китай теж залишається ключовим партнером

Ще одним важливим фактором є Китай.

Саме через Казахстан проходить значна частина сухопутного маршруту китайської ініціативи «Один пояс — один шлях».

Китай інвестує у транспортну інфраструктуру, нафтовидобуток, логістику та виробництво.

Для Пекіна Казахстан — ключові ворота до Європи.

Тому Астана не зацікавлена в конфронтації і з Китаєм.

Навпаки, вона прагне зробити так, щоб одночасно співпрацювати і з Пекіном, і з Вашингтоном.

Чому Трамп став вигідним партнером

Якщо вірити публікації The New York Times, Токаєв дуже тепло висловлювався про Дональда Трампа.

Подібна риторика може виглядати незвично, однак у дипломатії вона часто має прагматичне значення.

Адміністрація Трампа робить значно більший акцент на економічних інтересах, інвестиціях, енергетиці та критичних ресурсах, ніж на питаннях внутрішньої політики партнерів.

Для Казахстану це відкриває додаткові можливості.

Водночас існує й ризик.

Якщо після наступних виборів політичний курс Вашингтона зміниться, частина нинішніх домовленостей може опинитися під переглядом.

Саме тому Астана навряд чи робитиме ставку виключно на нинішню адміністрацію США.

Головний висновок

Події навколо Казахстану демонструють одну з найцікавіших тенденцій сучасної геополітики.

Світ дедалі менше нагадує систему жорстких союзів часів Холодної війни.

Натомість середні держави намагаються використовувати конкуренцію великих гравців у власних інтересах.

Казахстан не обирає між Росією, Китаєм чи США.

Він намагається співпрацювати з усіма одночасно, отримуючи інвестиції, технології, доступ до ринків і водночас зберігаючи максимальну свободу маневру.

Чи вдасться це надалі — залежатиме від того, наскільки довго Астана зможе втримувати цей складний баланс у світі, де суперництво між великими державами лише посилюється.