Росія стрімко втрачає вплив на пострадянському просторі, а концепція «ближнього зарубіжжя», яку Кремль десятиліттями вважав власною сферою контролю, фактично руйнується.

Про це пише директор програми боротьби з клептократією у Фонді прав людини Кейсі Мішель у колонці для The Wall Street Journal.

На думку автора, поки Україна продовжує чинити опір Росії, майже всі інші колишні радянські республіки — за винятком Білорусі — дедалі сильніше дистанціюються від Москви.

Протягом десятиліть Кремль розглядав країни Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії як власну зону привілейованого впливу.

Формально незалежні, вони, на думку Москви, мали залишатися в політичній, економічній та безпековій орбіті Росії.

Цей підхід виник ще до Володимира Путіна й став основою його амбіцій повернути Росії статус великої держави.

Втім, після років війни проти України ці амбіції дедалі більше виглядають як геополітична фантазія.

Україна стала головним символом цього краху.

У статті наголошується, що переконання Путіна в можливості військової перемоги дедалі сильніше розходиться з реальністю, а сама війна оголила межі російської сили.

На цьому тлі інші пострадянські держави почали активніше шукати альтернативу Москві.

У Молдові Придністров’я, яке довгі роки залишалося інструментом російського впливу, переживає економічну кризу, а підтримка реінтеграції з Кишиневом зростає.

Вірменія дедалі відкритіше рухається у прозахідному напрямку.

Країна нещодавно провела перший двосторонній саміт із Євросоюзом і, попри російський тиск та попередження про «український сценарій», не відступила від курсу.

У Центральній Азії вплив Москви також слабшає.

Казахстан дедалі частіше наголошує на власній історичній суб’єктності, дистанціюючись від російської імперської інтерпретації минулого.

Офіційна Астана дедалі більше пов’язує історію країни із Золотою Ордою, а не з Росією чи СРСР.

У Киргизстані після російського вторгнення в Україну також посилилися антиколоніальні настрої.

Місцеві історики дедалі частіше трактують радянський період як форму колоніального панування.

«Молоді покоління науковців розглядають радянізацію як колоніальний досвід, порівнюваний із європейською колонізацією Африки та Азії», — зазначає дослідниця Еріка Марат.

Фактично Білорусь залишається єдиною країною пострадянського простору, яку Москва все ще може вважати беззаперечним союзником.

Але навіть це, на думку автора, радше виняток, який підтверджує загальну тенденцію.

У матеріалі також звучить прямий політичний висновок: США та Захід мають посилювати підтримку України, Молдови, Вірменії та інших держав регіону, щоб пришвидшити ослаблення російського впливу.

Ідея проста: чим слабші позиції Росії у війні, тим швидше руйнується її статус регіонального гегемона.

«Америка може допомогти показати Росію такою, якою вона є насправді: не світовою державою, а тепер, завдяки Путіну, навіть не регіональною», — резюмує автор.