І Дональд Трамп, і Володимир Путін сьогодні ведуть боротьбу не лише зі своїми противниками, а й із самою реальністю.

Саме до такого висновку приходить оглядач The Guardian Рафаель Бер, аналізуючи сучасні війни, авторитарне мислення та небезпечну психологію політичних лідерів, які не можуть дозволити собі виглядати слабкими.

На його думку, обидва президенти потрапили в пастку конфліктів, із яких не можуть вийти без втрати власного образу непомильних лідерів.

Йдеться про класичний синдром «сильного чоловіка»: самопроголошений рятівник нації не здатен визнати стратегічну помилку навіть самому собі.

І хоча між Путіним і Трампом є величезна різниця, їхня психологічна модель дедалі більше виглядає схожою.

Путін: війна, яка мала тривати кілька днів

Кремль починав повномасштабне вторгнення в Україну з переконанням, що Київ упаде за лічені дні.

Натомість «спеціальна військова операція» триває вже довше, ніж Перша світова війна для Російської імперії.

The Guardian нагадує показову історичну деталь: Радянському Союзу знадобилося менше часу, щоб відбити нацистське вторгнення і дійти до Берліна, ніж путінській армії — щоб окупувати частину сходу України.

І цей провал дедалі важче приховати.

Росіяни бачать дим над нафтопереробними заводами за сотні кілометрів від фронту.

Вони відчувають інфляцію, економічний тиск і навіть символічні сигнали — від скромнішого параду Перемоги до нервової зміни соціології.

На думку автора, навіть контрольовані Кремлем опитування показували ознаки внутрішньої боротьби еліт.

Можливо, частина цивільної адміністрації навмисно демонструвала падіння підтримки Путіна як попередження силовикам: нинішня стратегія не працює.

Але головна проблема для Кремля полягає в іншому.

Путін не сприймає війну як територіальний конфлікт.

Для нього це майже сакральна боротьба за «відновлення історичної справедливості» та реванш проти Заходу.

Саме тому ідея переговорів із Володимиром Зеленським на рівних виглядає для російського президента майже особистою поразкою.

Трамп: політика як культ власної величі

На відміну від Путіна, світогляд Дональда Трампа менш ідеологізований і більше побудований на нарцисизмі політичної знаменитості.

Однак результат, на думку автора, виявляється подібним.

Трамп також мислить категоріями сили великих держав, де інтереси сильних переважають право менших країн на суверенітет.

Саме тому, пише The Guardian, його було легко переконати, що Україна приречена, а всі козирі нібито знаходяться в руках Путіна.

У логіці Трампа сама думка про те, що країна рівня України може вистояти проти великої держави, суперечить його уявленню про силу.

Але реальність виявилася складнішою.

Україна продемонструвала, що сучасна війна більше не працює за старими правилами.

Дрони, високоточна зброя та технологічна асиметрія суттєво вирівняли шанси.

Саме цього, вважає автор, Трамп так і не зрозумів — а тому міг неправильно оцінити й ситуацію з Іраном.

Чому бомбардування більше не гарантують перемоги

The Guardian нагадує: ще за попередніх адміністрацій США аналітики Держдепу та ЦРУ моделювали повномасштабну кампанію проти Ірану.

Їхній висновок був досить простим:

змінити режим винятково авіаударами практично неможливо.

Натомість Іран має сильні інструменти відповіді — від перекриття Ормузької протоки до регіональної ескалації.

Але, на думку автора, для Трампа визнання меж американської сили означало б визнати межі власної сили.

А це суперечить його політичній природі.

Острів авторитарних ілюзій

У підсумку Рафаель Бер робить жорсткий висновок:

і Путін, і Трамп опинилися на «острові авторитарних ілюзій».

Навколо них — радники, які або бояться говорити правду, або настільки ідеологічно переконані, що вже самі перестали бачити реальність.

А головна небезпека полягає в тому, що лідери, які не здатні визнавати власні помилки, часто продовжують конфлікт навіть тоді, коли він уже очевидно програний.

Історія неодноразово показувала: найбільш руйнівними стають не ті війни, які починають через силу, а ті, які вперто відмовляються завершити через страх виглядати слабкими.