У XVII столітті Європа боялася жінок при владі. Але ще більше вона боялася жінок, які не хотіли жити за правилами.

Королева Швеції Крістіна стала саме такою жінкою.

Вона народилася у 1626 році в родині короля Густава II Адольфа — одного з найвідоміших полководців Європи. Після його загибелі у битві під Лютценом шестирічна Крістіна стала спадкоємицею шведського престолу.

І саме тут почалася історія, яка шокувала Європу більше, ніж багато воєн того часу.

Батько хотів сина. За легендою, коли Крістіна народилася, придворні спочатку вирішили, що це хлопчик. Дитину навіть виховували майже як принца. Вона носила прості костюми, їздила верхи, займалася фехтуванням і ненавиділа типові “жіночі” заняття, які тоді нав’язували аристократкам.

Крістіна обожнювала книги більше, ніж бали.

Вона говорила кількома мовами, цікавилася філософією, наукою та мистецтвом. При її дворі з’явилися одні з найосвіченіших людей Європи. Саме до неї у Стокгольм запросили французького філософа Рене Декарта.

Іронія в тому, що ця зустріч фактично вбила мислителя.

Крістіна любила починати філософські бесіди о п’ятій ранку у крижаному шведському палаці. Декарт, який не звик до такого режиму і холоду, захворів на пневмонію та невдовзі помер.

Європейські двори були шоковані поведінкою королеви.

Вона могла годинами говорити про античну літературу, носити чоловічий одяг, сидіти “не по-жіночому”, уникати макіяжу і відкрито заявляти, що не хоче виходити заміж.

А це для монархині XVII століття було майже політичним злочином.

Від Крістіни чекали спадкоємця, династичного шлюбу та “нормальної” поведінки королеви. Але вона дедалі сильніше ненавиділа роль, у яку її намагалися втиснути.

У 1654 році сталося немислиме.

Крістіна добровільно зреклася престолу.

Для Європи це виглядало майже божевіллям. Молода королева, одна з найбагатших жінок континенту, просто відмовилася від влади.

Причин було багато.

Одні історики вважають, що її виснажив тиск через шлюб і необхідність народити спадкоємця. Інші говорять про її складний характер, депресію та відразу до придворного життя. Були й чутки про її особисте життя, яке століттями ставало предметом пліток та спекуляцій.

Після зречення Крістіна покинула Швецію.

Вона переїхала до Риму, прийняла католицтво — що саме по собі стало грандіозним скандалом для протестантської Швеції — і перетворилася на одну з найекстравагантніших жінок Європи.

У Римі вона збирала навколо себе художників, музикантів, науковців і філософів. Влаштовувала салони, підтримувала мистецтво і жила так, як хотіла сама, а не так, як вимагала корона.

Втім, навіть там її життя не стало спокійним.

Крістіну звинувачували у надмірній жорстокості, політичних інтригах і дивній поведінці. Одного разу вона наказала стратити свого наближеного прямо у палаці у Фонтенбло, чим шокувала французький двір.

До кінця життя Європа так і не зрозуміла, ким була Крістіна Шведська.

Дивакуватою королевою.
Геніальною жінкою.
Самотньою бунтаркою.
Чи людиною, яка просто народилася на кілька століть раніше свого часу.

Вона померла у 1689 році в Римі.

І стала однією з небагатьох жінок в історії, похованих у соборі Святого Петра у Ватикані.