У 2019 році глядачі серіалу «Абатство Даунтон» звернули увагу на дивну деталь. Під час візиту короля Георга V і королеви Марії з будинку починають зникати дрібні речі. Персонажі обережно жартують про те, що Її Величність може бути «нечистою на руку». Ця сцена не була випадковою вигадкою сценаристів. Вона відсилає до старої історії, яка десятиліттями переслідувала Марію Текську.
Чутки про те, що королева могла привласнювати вподобані речі, існували ще за її життя. Сучасники іноді називали її «королевою злодійкою» або навіть «клептоманкою». Але чи справді за цими словами стоїть реальність, чи це лише перебільшення, яке з часом перетворилося на легенду
Марія Текська була однією з найвпливовіших жінок британської монархії початку ХХ століття. Вона не лише дружина Георга V і бабуся Єлизавети II, а й людина, яка фактично сформувала сучасну королівську колекцію. Її пристрасть до антикваріату, ювелірних виробів і історичних реліквій була відомою і майже безмежною.
Саме ця пристрасть і стала основою для появи чуток. За спогадами сучасників, королева могла відкрито захоплюватися певною річчю в домі аристократа. Вона звертала на неї увагу, коментувала її красу, іноді неодноразово. У таких ситуаціях господарі часто відчували негласний тиск і зрештою дарували предмет королеві. За окремими свідченнями, якщо реакції не було, ситуація могла ставати ще більш напруженою, адже ігнорувати побажання монаршої особи було складно.
У мемуарах і пізніших біографіях з’являються описи цілої «системи натяків», якою нібито користувалася Марія. Спочатку демонстративна зацікавленість, потім словесне захоплення, а далі очікування реакції господарів. Водночас важливо, що більшість таких історій походить зі свідчень очевидців або зібраних анекдотів, а не з офіційно підтверджених випадків.
Окрему групу історій становлять розповіді антикварів. Деякі з них скаржилися, що королева могла забрати вподобаний предмет, а оплату доводилося вирішувати вже після її візиту. За словами біографів, це призвело до неформальної практики, коли оточення королеви контролювало ситуацію і компенсувало вартість речей, щоб уникнути скандалів. Прямих доказів системних крадіжок при цьому немає, але сам факт таких скарг став підґрунтям для формування стійкого образу.
Водночас існує і раціональне пояснення її поведінки. Марія Текська була одержима ідеєю відновлення королівської спадщини. Багато предметів, які колись належали британській монархії, з часом опинилися в приватних колекціях. Вона вважала своїм обов’язком повернути ці речі до палаців. Її методи могли бути наполегливими, але з її точки зору це було не привласнення, а відновлення історичної справедливості.
Її ощадливість також відігравала важливу роль. Вона виросла в родині, яка переживала фінансові труднощі, і ця звичка економити залишилася з нею на все життя. Вона пишалася тим, що могла поповнювати колекцію без значних витрат, що прямо відображено в її листах.
Попри численні історії, більшість сучасних істориків сходяться на думці, що говорити про клептоманію як про психічний розлад немає підстав. Її поведінка не відповідає медичному визначенню цього стану. Швидше йдеться про поєднання пристрасті до колекціонування, соціального статусу і специфічної манери досягати бажаного.
У підсумку образ «королеви клептоманки» виявляється радше продуктом чуток, анекдотів і популярної культури, ніж підтвердженим фактом. Водночас ці історії не виникли на порожньому місці. Вони відображають реальну рису Марії Текської – її наполегливість у збиранні колекції та готовність використовувати свій статус.
Попри всі чутки, результат її «одержимості» вражає. Марія Текська фактично заклала основу сучасної королівської колекції Великої Британії.
Серед найвідоміших речей, які опинилися у королівській скарбниці завдяки їй:
Володимирська тіара, вивезена з Росії після революції та придбана у 1921 році
Тіара «Дівчата Великої Британії та Ірландії», яка згодом стала однією з улюблених прикрас Єлизавети II
Діаманти Куллінан, включно з найбільшим обробленим діамантом у світі
Яйця Фаберже
Кембриджські смарагди
Саме завдяки Марії багато предметів, розпорошених по приватних колекціях, повернулися до королівських резиденцій.
Це приклад того, як з поєднання характеру, влади і людських інтерпретацій народжується міф, який переживає свою героїню і продовжує жити в культурі навіть через десятиліття.
