Трагічна історія 23-річної киянки Ірини Заруцької, яку вбили у поїзді в Шарлотті, вже не виглядає поодиноким випадком. За останні два роки в Європі та США сталося кілька резонансних убивств українок, які виїхали від війни в пошуках безпеки.
У США справа Ірини стала символом цієї нової вразливості. Дівчина виїхала з Києва у 2022 році, пережила обстріли, вивчала англійську та працювала, але у серпні 2025 року була випадково зарізана у вагоні міського поїзда в Шарлотті. Напад стався без жодного конфлікту чи знайомства з нападником.
У Німеччині один із найстрашніших кейсів стався в землі Баден-Вюртемберг. Подружжя з Гоккенгайма підозрюють у вбивстві 27-річної української біженки Маргарити, яка нещодавно народила доньку. За даними слідства, нападники вбили жінку, викрали її немовля і намагалися видати дитину за власну. Пізніше з’ясувалося, що вони також убили її матір, яка теж виїхала з України. Саме цей випадок сколихнув усю Європу, бо показав, наскільки беззахисними можуть бути молоді матері-біженки.
У Польщі тема менш медійна, але польські регіональні ЗМІ неодноразово повідомляли про вбивства українок на ґрунті домашнього насильства, під час оренди житла та конфліктів із партнерами. Найчастіше це стосується жінок, які приїхали самі з дітьми і швидко опинилися в економічній залежності від чоловіків або випадкових знайомих. У публічному полі це рідко набуває міжнародного розголосу, але правозахисні центри в Польщі прямо говорять про зростання таких ризиків після 2022 року.
В Італії подібні історії також з’являлися у кримінальній хроніці, особливо в контексті femminicidio та співжиття з партнерами. Українки, які приїхали по тимчасовому захисту, іноді опинялися жертвами колишніх чоловіків, співмешканців або роботодавців у сфері догляду за літніми людьми. Для Італії це особливо болюча тема через загальну статистику гендерних убивств.
Окремо подібні випадки фіксували у Чехії, Іспанії та Франції, де українки ставали жертвами або партнерського насильства, або нападів у транспорті й тимчасових центрах розселення. Найбільша проблема в тому, що ці історії часто лишаються локальними новинами і не складаються в єдину міжнародну картину.
Жінки, які тікали від війни, опинялися в новій країні без звичного кола безпеки, без родини поруч, часто з дітьми, мовним бар’єром і залежністю від чужої допомоги. Саме це робить їх особливо вразливими до насильства, маніпуляцій і злочинів уже після евакуації.
Історії українок, які тікали від війни в пошуках безпеки, дедалі частіше завершуються трагедіями вже за межами України – у США та країнах Заходу. Окремі резонансні вбивства, що сталися протягом останніх місяців, змусили українські громади в діаспорі заговорити не лише про інтеграцію, а й про реальну фізичну безпеку жінок-біженок.
Найбільший міжнародний резонанс викликала справа 23-річної киянки Ірини Заруцької, яка втекла від війни до США у 2022 році. У серпні 2025 року її вбили просто у вагоні міського поїзда в Шарлотті, коли вона поверталася додому. Нападник раптово завдав кілька ножових ударів у шию. Ця справа знову повернулася в заголовки 9 квітня, коли суд у Північній Кароліні визнав обвинуваченого психічно неспроможним постати перед судом, фактично поставивши розгляд на паузу.
Ще один шокуючий випадок стався у лютому 2026 року в Північній Кароліні, де 21-річну українську біженку Катерину Товмаш застрелили у квартирі разом із її хлопцем. За даними слідства, до помешкання увірвався її колишній партнер, який приїхав з іншого штату. Катерина прожила у США два роки після втечі від війни. Ця історія стала другим гучним убивством української біженки в одному американському штаті менш ніж за рік.
Ці трагедії підсвітили одразу кілька системних проблем. По-перше, уразливість жінок, які проходять шлях адаптації самостійно, часто без розгалуженого кола підтримки. По-друге, ризики, пов’язані з домашнім насильством, психічно нестабільними нападниками та повторними злочинцями, які в західних країнах нерідко залишаються на свободі до фатального інциденту. У випадку Заруцької, наприклад, нападник мав щонайменше 14 попередніх арештів.
У Європі подібні історії рідше потрапляють у міжнародні заголовки, однак правозахисні організації неодноразово звертали увагу на зростання ризиків гендерного насильства щодо українських жінок під тимчасовим захистом, особливо у великих транспортних вузлах, центрах розселення та під час оренди житла.
Для української діаспори це вже не лише тема співчуття, а й питання самоорганізації спільнот: перевірка житла, підтримка новоприбулих жінок, безпечні маршрути ввечері, кризові контакти та локальні чати взаємодопомоги. Після втечі від війни загроза не завжди зникає.
