Після загибелі сина, пілота Степана Тарабалки, який героїчно захищав Україну у небі, його мати Наталія почала займатися волонтерством. Гроші, отримані від держави після смерті сина, вона віддала на придбання автомобіля для військових на фронті.

Жінка також написала вірш своєму загиблому синові і хоче допомогти іншим захисникам та їхнім родинам.

Про Степана, своє життя після його загибелі та те, як справляється з горем, пані Наталіярозповілажурналістам "Суспільне Карпати".

"Я написала вірш. Перший рядочок: "Ти вирішив Героєм стати, а маму спитати?" — читає Наталія.

Жінка досі не вірить у те, що її сина більше немає.

Вона розповідає: стати пілотом було мрією Степана Тарабалки. До своєї мети хлопець йшов крок за кроком. Спочатку він закінчив Прикарпатський військово-спортивний ліцей, пізніше — Харківський національний університет Повітряних сил.

Степан Тарабалка загинув у 29 років, десять із них пілот провів у польотах.

"Коли ми розмовляли, він ділився: "Настільки там, мамо, красиво, настільки відчуваєш простір, цю висоту, просто там відчуваєш себе, як вдома". Я спілкувалася з людьми тепер у частині. Там кажуть, що він настільки те все детально робив — підготовку до польотів, потім — розбір польотів. Він докладно намагався кожну дрібницю розібрати", — говорить Наталія Тарабалка.

Після початку повномасштабної війни мама із сином спілкувалися рідко. Наталія каже, усе — через зайнятість Степана. Найбільше їй запам'яталася розмова із сином по відеозв’язку через тиждень після вторгнення РФ в Україну.

"Знаєте, мені не треба було слів. І йому не треба було слів. Він просто подивився на мене, я подивилася на нього і в очах побачила цей відблиск війни, це жахіття, яке відображали його очі. Я вже не питала, ні як, ні що. Я розуміла, наскільки все серйозно…", — пригадує жінка.

Степан Тарабалка загинув у повітряному бою з окупантами 13 березня. Спочатку у ЗМІ його називали "Привидом Києва". Однак 30 квітня Командування Повітряних сил ЗСУ на своїй Facebook-сторінці повідомило, що "Привид Києва" — збірний образ пілотів 40 бригади тактичної авіації Повітряних сил.

Втіху та розраду після страшної втрати мати Степана знайшла у волонтерстві. Вона збирає запити від військових, а потім з іншими місцевими жителями формують для них допомогу.

"Те, що я зараз роблю, дає мені шанс та можливість далі жити, відчувати себе потрібною. І якщо так склалося, то хочеться бути потрібною для інших дітей, синів, батьків. Ти займаєшся тими речами, якими маєш займатися. Це, з одного боку, надихає, з іншого — ти сам проходиш якийсь такий період, що ти — не один, є багато однодумців, які підтримують та розділяють твій біль", — ділиться Наталія Тарабалка.

Виконувач обов'язків керівника "Народної самооборони Коломийщини" Юрій Долинський возить гуманітарну допомогу на передову. З його слів, із Наталею познайомився тоді, коли жінка принесла гроші для купівлі автомобіля для військових. Він не знав, що вона — мама загиблого пілота, а гроші, які жертвує, — виплати з держбюджету за смерть сина.

"Наталія — дуже сильна та міцна жінка, яка допомагає і віддає все. Коли я їй сказав, що потрібно багато грошей і, може, не варто, вона відповіла: "Я втратила все, що мала найдорожче", — розповідає Долинський.

Зараз Наталія Тарабалка також займається створенням на Коломийщині центру оздоровлення для військових та їхніх сімей.

"Зараз я багато спілкуюся з хлопцями, які ще у 2015 році воювали. І наскільки їм важко адаптуватися було у цьому середовищі, бо там — війна, а тут — мир. І цей перехід на підсвідомому рівні, на рівні душі — настільки важкий без підтримки, що людина в собі замикається", — говорить жінка.

За словами Наталії, вона вже знайшла приміщення для центру в одній із громад Коломийського району та розробляє концепцію закладу.