Війни в Україні та Ірані дедалі сильніше впливають одна на одну, створюючи ризик ширшої ескалації, пише старший науковий співробітник Фонду Карнегі за міжнародний мир Крістофер Чіввіс у колонці для The Guardian. На його думку, поїздка директора ЦРУ Джона Реткліффа до москви навряд чи істотно змінить плани кремля щодо подальшого загострення війни проти України, але сама поява такої дипломатичної місії показує, наскільки тісно два конфлікти вже почали перетинатися.
Чіввіс вважає логічним рішення Білого дому відправити Реткліффа до москви, оскільки спецслужби відіграють значну роль у системі влади путіна, а російський лідер може отримувати від свого оточення надто оптимістичні оцінки ситуації на фронті. Водночас автор наголошує на суперечності американської політики: Вашингтон намагається зупинити війну в Україні, але водночас не завершує конфлікт з Іраном, який безпосередньо впливає на військові можливості США та їхніх союзників.
Однією з причин поїздки Реткліффа, за даними The Washington Post, було бажання переконати кремль, що США не втратили інтерес до України через війну на Близькому Сході. Однак Чіввіс зазначає, що повідомлення про виснаження запасів американських ракет-перехоплювачів через бойові дії проти Ірану могли, навпаки, створити для путіна відчуття нового вікна можливостей для посилення ударів по Україні.
Україна зі свого боку також дедалі більше втягується в близькосхідний контекст. За словами автора, Київ направив 228 фахівців і вантажі з безпілотниками для допомоги країнам Перської затоки у протидії іранським ракетам, після чого один з іранських законодавців назвав Україну можливою законною ціллю. Наприкінці липня Україна також завдала удару по іранському торговому судну. росія тим часом, за твердженням Чіввіса, надає Ірану розвідувальну інформацію, яка може підвищувати ефективність його атак, тоді як сама москва давно використовує безпілотники іранської розробки.
Автор вважає, що обидві війни одночасно заходять у небезпечну фазу, коли жодна зі сторін не бачить простого виходу, а накопичені втрати штовхають лідерів до подальшого підвищення ставок. російська економіка, за його оцінкою, зазнає дедалі більшого тиску через українські удари по НПЗ і логістичних вузлах, але це не обов’язково зробить путіна обережнішим. Навпаки, він може вирішити, що США знову відволіклися на Близький Схід, і спробувати використати момент для нового масштабного удару.
Чіввіс порівнює цю логіку з класичною пасткою «невідворотних витрат», коли політичні та військові лідери продовжують вкладати дедалі більше ресурсів у конфлікт лише тому, що вже заплатили за нього надто високу ціну. На його думку, з такою дилемою одночасно стикаються путін, Володимир Зеленський, Дональд Трамп та іранське керівництво.
У колонці автор також пропонує власний, доволі суперечливий рецепт виходу з ситуації. Він вважає, що Вашингтону слід спочатку врегулювати відносини з Іраном через розмороження активів і пом’якшення санкцій в обмін на реальне припинення вогню та домовленості щодо контролю над Ормузькою протокою. Щодо України Чіввіс закликає до серйознішої дискусії про нейтралітет і про те, чи виправдане подальше утримання решти Донбасу ціною потенційно безкінечної війни.
Це позиція автора, а не редакційна лінія The Guardian і не консенсусна оцінка західних урядів. Вона виходить із припущення, що головним ризиком зараз є не окремо війна в Україні чи війна з Іраном, а їхнє поступове злиття в одну систему взаємних ескалацій.
На завершення Чіввіс звертається до історика Одда Арне Вестада, який застерігав, що затяжні регіональні конфлікти можуть перетворитися на «порохові бочки» для значно ширшої війни. Саме таку небезпеку автор бачить сьогодні у дедалі тіснішому переплетенні українського та іранського фронтів.
Джерело: The Guardian.
