Вже сьомий рік триває агресія РФ на сході України. Частина території Луганщини та Донеччини знаходяться під повним контролем Росії, який здійснюється через окупаційні адміністрації. Війна наразі має ознаки конфлікту з низькою інтенсивністю, а лінія фронту довгий час не просувається. І вздовж цієї лінії зіткнення, довжиною приблизно 400 км, знаходяться десятки населених пунктів зі сторони України.

Рух «Сильні громади» розпочав реалізацію проєкту «На лінії зіткнення».

Про мету проєкту розповів керівник Андрій Грудкін:

«Суть проєкту у тому, що ми хочемо об’єднати людей, бо поодинці не виходить лобіювати свої права та інтереси».

У 15-кілометровій зоні, що визначена Мінськими домовленостями, розташовані населені пункти, які мають спеціальний статус. 154 населених пункти (102 в Донецькій, 52 у Луганській області) – це різні за своїми характеристиками села, селища й міста.

Андрій Грудкін наголосив на тому, що треба розрізняти території, які знаходяться на лінії зіткнення, та ті, які знаходяться поза цією зоною. Для прифронтових територій треба розробити стратегію сталого розвитку.

За його словами, розвиток населених пунктів, які знаходяться поруч з лінією фронту, дасть можливість створити умови для реінтеграції, у перспективі, окупованих територій.

«По-перше, це має бути глобальне й детальне дослідження у всіх сферах. По-друге, потрібно аналіз результатів цього дослідження сформулювати у вигляді рекомендацій для влади». 

Зараз у рамках реалізації проекту тестується вісім громад, що знаходяться на лінії зіткнення.

У цих населених пунктах різні за формою органи влади. Є створені військово-цивільні адміністрації, є місцеві ради, які були обрані ще у 2010 році. Під аналіз підпадає економічний стан таких громад та їхні місцеві бюджети.

Андрій Грудкін вважає, що якщо створити спеціальні умови для прифронтових територій, то туди буде заходити бізнес. Мова йде не про закордонних інвесторів, а про внутрішніх. Серед спеціальних умов він бачить податкові канікули, пільгові кредити, тощо.

«Про це треба питати у бізнеса, як вони бачать для себе необхідні умови».

Що стосується доступу до адміністративних послуг, то «ЦНАПи (Центри надання адміністративних послуг), стаціонарні або мобільні, мають бути усюди, а не тільки там, де це визначила обласна адміністрація».

Наразі громади, які знаходяться на мирній території, та громади, розташовані поруч з лінією фронту, для обласних влад Донеччини та Луганщини ніяк не розрізняються. Існуючий спеціальний статус нічого населеним пунктам на лінії розмежування не дає.

В Україні існує Державний фонд регіонального розвитку, який дає кошти на реалізацію проєктів у різних громадах по всій країні. Зазвичай фінансування відбувається за участю коштів місцевих бюджетів. Відсоток співфінансування може бути різним: 50/50, 25/75, 10/90, тощо.

Учасники проєкту «На лінії зіткнення» зазначають, що потрібно максимально знизити відсоток співфінансування для громад, які розміщені поруч з лінією фронту, або взагалі скасувати це співфінансування.

«Ми ні в якому разі не говоримо, що ми повинні прифронтовій громаді дати можливість залізти на шию іншому населенню України. Мова йде про нормальний системний перерозподіл ресурсів, які вже є наявні, але які розподіляються безсистемно. Можна зарезервувати якусь частину обласних бюджетів для прифронтових територій».

Також у рамках проєкту планується створити коаліцію з активних людей з громад на прифронтових територіях. За допомогою цих людей розробити рекомендації для уряду, обласних адміністрацій та профільних комітетів ВР.

Також виявилося, що питання безпеки жодним чином не враховується в дослідженні, хоча досить багато великих населених пунктів, як, наприклад, Авдіївка, знаходяться на лінії фронту.

Андрій Грудкін підкреслив: «Наша проблематика – це економіка та місцевий розвиток».

У планах учасників проєкту зібрати активних, небайдужих людей із прифронтових громад і разом з ними поїхати до Києва. Люди мають самі презентувати профільному міністерству та комітетам Верховної Ради дослідження та пропозиції стосовно цих територій.

«Вони розкажуть чиновникам бачення людей, що тут живуть, з якими проблемами вони стикаються щодня та то, що, на їх думку, треба робити для покращення життя. Або є системний підхід, або є точкове залатування дірок», – підсумував пан Грудкін.